Одного разу вона замовчала.
Розмову з тобою сховала в печаль.
За смутком мов вуаль,
обличчя своє сховала.
Із книгою в руках лиш вона розмовляла.
Між строки читала його,
сторінку за сторінкою гортала.
А в рядках шукала себе, що давно в стосунках згубила.
Лиш тільки з книгою вона розмовляла.
Затягнуло небо в хмари.
Такі сурові й сині.
Ще трохи і піде дощ.
Він змиє те, що смутком зветься.
Засяє веселка така сяюча і безкінечна,
бо дощ змив весь смуток
з твоєї душі.
Цей дощ діамантовою краплиною на землі зостався.
Наповнив цілющою водою кожну квіточку, кожну травинку і тебе.
Радій сонцю, радій і дощу.
Вдихай ковток повітря жадібно,
ніби це останній подих твій.
Дихай на повні груди , підкорюй світ.
Адже ти дитя всесвіту,
мрій і живи…
Знаєш мамо, як тяжко жити
в чужому краю.
Знаєш мамо, кожного дня я
думками в ріднім краю.
Знаєш мамо, я уві сні прилітаю туди.
Де я зовсім дитина і мої молоді батьки.
Знаєш мамо, як сердце смутком
вкривається в край.
Бо сердце хоче додому і кличе тебе в рідний край.
І вітер тихо шепоче :
Додому скоріш – Повертай!!!
Знаєш мамо, мене ти на лавці чекай.
Дитину рідну свою в обійми
скоріш огортай….
Як це жити в смутку?
Самоті і образах своїх,
Як це жити в радості?
Веселощах і доброті.
Як це жити,питаю..
Неважливо мені уже як,
Хоч це радість,хоч смуток,благаю..
Я від долі лише один знак,
Що життя моє йде все за планом,
Що звернула на правильний шлях,
Що любов з'явùться безтямно,
Й допоможе звести все на лад..
Що ненависть уся ця потрібна,
І це просто сторінка життя,
Яку перегорнуть колись вже,
Й доведуть це життя до пуття..
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
