У кольорові гляну сни,
У сірі, чорно-білі,
В сади зеленої весни,
У осені дозрілі.

У цвіт черемухи пірну,
Кущів бузку край хати,
Красу минулого верну,
Ще б аромат піймати.

Клен замилує жовтий там,
В нього плечем зіпруся,
Сонних емоцій передам,
У вітер огорнуся.

Сни не тривалі, почала
У спогадах блукати,
Дорога знову повела
У сад, до річки, хати.

20.07.2024.

Боявся темряви однако
У дитинстві на яву
Інколи страшенно стало
Побачить темну дівчину

Ту дівчину, котру я бачив в снах
Ту дівчину, про яку в віршах писав
Я вірив в наше те майбутнє
Але я знав – що це лиш страх

Я боявся довірять людині
А вдруг ті порізи іще болять
Але довірився, відкрився їм
На ранок вже поклявся їй

Що буду завтра ще кохати
І в снах не буду проклинати
Я буду вірити в любов
Візьми за руку – випий кров!

Боявся темряви однако
У дитинстві на яву
Інколи страшенно стало
Побачить темну дівчину

Ту дівчину, котру я бачив в снах
Ту дівчину, про яку в віршах писав
Я вірив в наше те майбутнє
Але я знав – що це лиш страх

Я боявся довірять людині
А вдруг ті порізи іще болять
Але довірився, відкрився їм
На ранок вже поклявся їй

Що буду завтра ще кохати
І в снах не буду проклинати
Я буду вірити в любов
Візьми за руку – випий кров!

• Твір:

  Чогось не сниться довго мама
  І тато в сни вже не приходить...
  Велика то для мене - драма.
  Без них і сонце менше сходить.

  Чогось не сняться вдвох, окремо.
  Часто ж приходили у сни.
  Дивляться очі їх незримо.
  Без них - ні літа, ні весни.

  Чогось зовсім не сниться брат -
  Той, що покинув світ цей грішний...
  Життя складається із втрат.
  Він був такий великодушний.

  Чогось давно не сниться доця.
  Вродилася й пішла за обрій...
  То - Божий ангел й туга серця.
  Навік лишилась я в жалобі.

  Чогось інші не сняться рідні -
  Ті, що пішли, як птахи, в вирій...
  Лише думки, немов приблудні,
  Сумно пливуть між чорних прерій.

  Не сняться... Мабуть, вже відснились,
  Хоч думаю про них весь час.
  Може, ті сни десь запізнились
  Чи місяць в небі раптом згас?

  Приходить час... Усі відходять...
  Померлих вже не повернути.
  Вони зірками тепер сходять,
  Щоб в очі з під хмар зазирнути.

  Дощами плачуть в вікнах, дверях.
  Радість приносять у веселках.
  Сумом збігають в грозах, бурях.
  Звістки з небес шлють у туманах.

  Ангелами злітають в небі.
  Рідню від горя й сліз рятують.
  Являються в різній оздобі.
  От вірю я: "Вони нас чують".

  Марія Маринченко (Марічка Ясен)

  #МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
  #МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко