В спеку, в літню жару.
Дай прохолоду, крижаного серця.
Від болю завмерло воно,
кригою взялося.
І сльози мов ті сніжинки, що
Падають з небес.
Лиш тільки заморозять мої щоки.
І крижаними стануть уста.
І не розтануть від того поцілунку.
Крижаною стала я і навіть в
Літню спеку.
Зима, як розбита вітрами скрипка,
Не випросить в неї любові пісню,
Мороз натхненно малює на шибках
Троянди білі... пізні...
І, здається, все навкруг обледеніло,
Обледеніло в серці і в душі.
Сніжні рими до вікна підлетіли,
Присіли на мої вірші...
Спиваю мандарин солодкий запах,
Торкаюсь морозом мальованої троянди,
На хвої маленьких лапках
Виблискують сніжинки, мов гірлянди.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
