Під корінням старого дуба,
Де вітер шепоче в пітьмі,
Спить велетень – бурий, могутній,
В обіймах зимової тьми.

Йому не потрібні сніданки,
Не кличе вода чи вогонь,
Він терпить холодні світанки,
Зливаючись з тишею в сон.

Але пробудиться навесні,
Як сонце розтопить льоди,
І знов розіллється в борні
Його дикий дух свободи.