"Життя прожити - не поле перейти", -
Так кажуть люди з досвідом життєвим.
Але ти мусиш сам його пройти
Зі своїм смутком, щастям, своїм болем.

У когось все прекрасно - думаємо ми,
А хтось бідує - на думку теж спадає.
Та то все мимо, все зі сторони,
А що насправді - лиш людина знає.

Якби чужі ми взули черевики,
Пройшлися б ними протягом життя-
То, мабуть, ми б відразу зрозуміли,
Що добре тільки там, де нас нема.

Тому хай буде в кожного своє,
Ходіть собі у власних черевиках.
Не думайте - те, краще, що чуже
І що ми кращі є чимось від інших.

Хай наші черевики будуть не тісні
І впевненими будуть наші кроки.
Хай будуть перед нами ті стежки,
Де ми знайдемо радість, мир і спокій.
Марина Семйоник

Ми часто задумуємось, а що ж буде далі!?
Тривога так гірко обвиває думки...
На місяць уже не будуємо плани,
Лиш "завтра" з надією чекаємо ми.

Колись планували на рік наперед
Відпустки, поїздки, мандрівки по світу.
А зараз ми вдячні за кожен наш день,
В якому живі всі - батьки наші й діти.

Колись споглядали у небі літак
Й раділи, що низько над домом літає...
А зараз в підвалах від жахливих атак
Ховаються діти, бо літак той стріляє.

Колись тиша довкола додавала лиш суму,
Та й нудьги додавала, як ми думали, нам.
А зараз ми просимо спокою й миру,
І тиші - без тривог і гармат.

Усе в порівнянні - прийшов час порівняти,
Урок свій жорстокий нам диктує війна.
Напевно, дійшло до нас, що нічого не варті
Усі наші плани, коли миру нема.

Та мусить вернутися мир в Україну,
Щоб ми знову навчились його берегти.
Напевно й для того, щоб ми зрозуміли,
Яка найдорожча цінність в житті.