Стояли білі дерева у саду.
Маку й не видно було,
Коли тюльпани мали
Червоний відтінок,
Що добре виглядав
Посеред зеленого поля.

За полем був степ.
Там росли де не де тюльпани,
Де матінка природа заховала
Богом забуте село.
Але там в затінку від дерев
Росли ромашки.

Великі пагони м’яти.
Люди інколи туди приходили,
Збирати рослини для чаю.
Але скільки б не питали,
Ніхто не знав, що це за село.”

На степі широкому вітер сильний гуляє,
Своїми стогонами трави він колихає.
Він збирає в хоровод пухнасті хмаринки,
І пестить своїм дотиком кожне зернятко в полі.

Скільки таємниць у його шелесті ховається,
Скільки легенд степових у його співах звучить.
Вітер сильний, вільний, як душа степова,
Не зупиняється ні на мить, завжди в русі.

Широкий степ, мов море безмежне,
Де життя бурхливе, де тиша спокійна,
У вітрі йому співати свою пісню,
По степу широкому, на волю пускаючи крила.

Тут, серед просторів, душа знаходить відпочинок,
Тут, де небо безмежне, а земля безкраї,
Тут, де вітер сильний і степ широкий,
Ти відчуваєш себе частиною безмежності.