Недогледіла я себе, не вберегла,
Страх сковував – зізнатись не могла.
Хотіла щастя дати всім кого любила,
Та дуже швидко згоріли крила.

Як той метелик, що на вогонь свічі летів,
Крильце обпік – на землю з болем сів,
З землі піднятися потрібна сила,
Земля цілюща, та спалені крила.

Недолюбила я себе, та річ не в тім,
Війна ввірвалася у дім, як взимку грім,
Як сніг улітку жаркої, спекотної днини,
Без крил і без болю немає людини.

Не вберегла себе, бо все спішила,
Спішила жити, але чи так я жила?
В думках до неба, але чи треба?
З одним крилом?.. Та ні до неба…

Віршами жила, бо то мої крила…
Боялась, любила, раділа, ходила,
Вростала у гори, бо гори це сила,
Прожила життя – мала б бути щаслива.

Щасливе життя війна в мене вкрала,
Молилася Богу, я Бога щиренько благала…
Щоб Божа рука ворогів у могилу зарила,
Просила я Бога, щоб дав мені крила…

Без крил і без болю немає людини…
Тому і молитва луна щохвилини,
Як Бог нам прощає всі наші провини,
Тримаймося разом, бо ми з України!

Марія Грушак. 10.11.2022р.
Марія Грушак