слово рветься з глибин думок
сила його злету - рівна силі вітру
миттю біжить, як з гори струмок
збагачує вражень палітру

слово поведе за собою в бій
емоційно надихне на подвиги великі
прикрасить хмарку в далі голубій
заспіває пташиною в природі дикій

слово зцілить та додасть наснаги
засміється сонечком на вустах
букви в нім б'ються, мов гострі шпаги
коли щось в житті йде не так

слово закохає в красиву душу
кохання розіллє килимом барв
відкриє шлях, навіть, цьому віршу
і злетить увись із гір та прірв

слово прославляє сім'ї, материнство
гарно діточки зростають в ньому
в снах і спогадах веде в дитинство
мчить по лугу духмяному, запашному

слово возвеличить рідну землю
привчить народ до величі й слави її
зруйнує непорозумінь греблю
підставить надійне плече у відчаї

слово, часом - гостре, неначе лезо
манить дорогою рівною чи крутою
воно кує сталь й плавить залізо
стає щастям, а декому - спокутою

слово - як ніжне сонце, душу відігріє
як туман, розляжеться в долині
вільно й впевнено говорити вміє
дає злагоду та любов родині

слово - змістовна канва для пісні
з рідною мовою й нація зростає
добре, як слова - щирі, не прісні
а з них правда та воля проростає

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Колись зупиниться Земля.
Набридне бігти по орбіті.
Зітреться ера до нуля.
Й у неї є фінал в цім світі,

І вимкне пристрій «день та ніч»,
Не вдягне сукні — пори року.
Лиш з небом буде віч-на-віч,
Підвладна зоряним потокам.

А скільки ж можна цих знущань?
Як паразити грають в війни.
У всьому є кінцева грань,
Вирує зло анестезійне.

Коли до них з усім добром,
Натомість — жадібність та страта.
Безчинсвто, згуба і погром —
За доброту звичайна плата.

Колись зупиниться Земля.
Дай, Боже, щоб лишень вціліла!
Щоб відлік розпочать з нуля,
Допоки суть не зледеніла…

Барчук Р
4.02.23