Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Потривожену ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Роздратовану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

• Твір:

  Зграї ворон і голубині
  Кружляють в небі --- на весну!
  Неначе в ніжнім павутинні
  В сплетінні спогадів живу.

  Мого села весна згадалась,
  Той хрускіт льоду на ріці,
  Як танув сніг і оголялись
  Стежки, дороги, камінці.

  Текли струмки, переливались,
  Крик білих чайок долинав,
  З-під неба ще птахи злітались,
  Погляд обіймами стрічав.

  Тихенько капала вниз стріха...
  В калюжі тріпавсь горобець...
  Була в тім радість, була втіха,
  Спішилось в берег навпростець.

  Звало туди, тягло, манило,
  Де очерет стояв-рудів,
  Сонце ласкавістю світило,
  В хвилях гойдався
  лід, хрустів.

  11.02.2024.