Вечір.
Сонце заходить і світить жовте проміння.
Птахи співають на деревах біля озер,
Ми сидимо вдвох, і дивимося лише в очі.
Ти робиш розклад на таро,на кохання,
І чомусь вони вказують саме на тебе.
А я вже й не дивуюсь, тому, що давно відчуваю цей трепет..

Я читаю тобі книги,легкі ромкоми,під які можна заснути,
Але чомусь ти не спиш,слухаєш мій голос
Не вникаючи в текст,просто дивлячись.
Я продовжую читати,вставляючи свої думки,
А ти все так же слухаєш,додаючи декілька своїх слів.

Вже темно,я й не помітила як заснула.
Біля тебе.
На ковдрі.
Паралельно до просторого неба..