Зустрілися кохання і розлука,
Живуть разОм: як день і ніч…
Вони боролися і знову мука -
Вкололася душа об ніж…
І переможена вона блукала,
По темних тротуарах у містах...
Всі спомини сумні кричали,
Тримались обручем в її думках.
Розлука важким тягарем душила,
Колола в грудях і вогнем пекла,
Вона вже знала - загубила,
Але бродила та шукала навмання.
Чергова пора року не спізнилась,
Так снігом білим падала, мела…
Запорошила все довкола, обліпила...
Тепер то друга подруга - Зима…
Дрімало, не спішило Літо -
Розкритися обіймами тепла…
І розчинитись в серці непомітно,
Відлигою прийти, як та Весна…

Та, як стріла кохання увірвалось!
Крізь кригу льодового покриття.
Не мріяла і не чекала -
Любовний бонус у її життя!..

*****
Є різні на Землі дива,
Вони вражають нас щоденно:
Звучить мелодія сумна,
Розбуркує так душу, вени…
Або рікою ллється спів,
Він ніжно огортає серце...
Підхопить і закружить в вир,
Мурашки в тілі… вир несеться!..
Чи прочитаєш ти роман,
Подорожуєш із героєм…
Усі події, як вулкан
Наповнюють тебе любов'ю...
Потім згадаєш на десерт,
Як із торгових точок -
Лились шедеври із касет,
То диво пісні, творчість…
Чи то поезія, роман...
Чи музика, чи пісня, слово...
Найбільше диво на Землі -
Любов, бо це щось загадкове!
*****
Так зачаровано шептала…
І літня тиша наступала...
Слова злітали в унісон,
Нічна поезія, як сон…
А хвилі з моря все лилися...
В моє лице ти задивився…
Як тисяча та одна ніч:
Турецький берег, серця клич…
Мелькають кадри із роману,
Хюррем Султан з кіноекрана...

Ти, наче справжній Сулейман,
Спливає образ крізь туман…
А Місяць з морем так чарує
І казка світом ця мандрує…
Романтика єднає всіх:
Кохання, зорі, море втіх…

*****
Змінився знову день на ніч -
Не головне, не в тому річ,
А річ у тому, що вона -
Все вкотре згадує слова.
Слова, що квітами цвіли
І в річку падали вінки...
І голос вічністю лунав,
Він так тримав, не відпускав…
"Що це було?"- згадалось їй.
Вона вивчала мозок свій…
Черговий кадр життя подій,
Що налетів, як буревій…
Він вихром закружив в потік.
Вони забули про свій вік…
Не обирає та іскра,
Безжально скошує серця.
У неї посмішка цвіла…
І Нічка з Місяцем пливла…

Та мила згадка, як вино
П'янила душу: так…було…
****
У ранах любов помирала,
Згасала надія в очах…
Дорога її пропадала,
Невидима вся, в міражах…
Закрили тумани світила
І розпачем обволокли,
Любов не здавалась й щосили -
Старалась росток зберегти!
Ще іскорка з вірою тліла,
Майбутній вогонь стерегла…
Перемогла безнадію,
Із мороку вирвалась вся!
Любов... вона все переносить!
А віра творИть чудеса…
З попелу душу виносить,
Немає любові кінця!
*****
Ішла додому, дощ клекоче,
Обмокла з ніг до голови...
Погода, ніби пізня осінь:
Не дає промінь від весни...
Калюжі, наче мирні ріки
По тротуарах потекли...
Холодні краплі по обличчю
Струмками лилися, пекли...
Волосся очі заліпило,
Вона розгублено брела...
А може дощ її омиє
І смуток забере з чола!?
Згадала всю картину маслом:
Його усміхнене лице...
Тримає у руках долоні,
Не їй шепоче вже слівце.
А може це лишень початок:
До поштовху, до кардинальних змін!?

Вона раптово роззирнулась...
І зупинивсь автомобіль.��

*****
Тікає від людей Весна,
Останні кінокадри травня...
Вона стоїть в вікні…одна…
Прийшла пора прощання.
По шибках барабанить дощ,
Відгукується ехо в серці...
І не домовила про щось,
Мовчання линуло у верстви...
У сумній тиші крапель ритм,
Він стукається в мозок.
Який несправедливий Світ!
Все пригадала знову…
Вона не скаже йому, ні!
Про всі страхи та недовіру.
Він поселив в її житті:
Гнітючі роздуми, зневіру...
Прощальний барабанив дощ...
Та скоро літо наступає.
Прийде пора і вже удвох
Вона цей травень пригадає.