Я зАмкнутий в собі, так званий фальшивий поет
Навіть на аматора не підхожу
Не читаю брехливих газет
Просто криві рядки на папері вивожу
Не ношу костюми від Дольче Габбана
Явно не швейцарський годинник на руці
Грошима до краю не забиті кармани
І давно не було посмішки на лиці
А Ти, а Ти зовсім інша, на ангела схожа
Таких як Ти не було, нема і не бУде
І як мені колись сказала одна перехожа
«Лиш та одна, з обличчям ангела, твої почуття знову розбуде»
В Твоїх очах відблискують зорі
Поруч з Тобою душа тліє від тепла
Тихий спокій, ніби відпочинок на морі
І сонце після дощу, на тих вулицях, де Ти пройшла
З розуму зводить один Твій дотик
І в погляді Твоєму ціла купа добра
Твоя посмішка, смертельний наркотик
І удари не в ритм, з під лівого ребра
Моя кімната пам’ятає запах Твоїх парфумів, до тепер
Від безвиході рву на собі волосся
По моїх венах струм, тисячі Ампер
Ти моя мрія, до якої навіть доторкнутись не вдалося

Напиши мені сьогодні цинічний сценарій
З мажорним наголосом в кінці
У небі намалюй власний планетарій
Тільки кольорами темних олівців
Моє майбутнє стане жанром детектива
Котре навіть Шерлок Холмс не розгадає
У котрого давно нульова перспектива
І там ніхто на мене не чекає
І скільки ще потрібно пострілів
Щоб убити всі старі помИлки
Скільки ще буде проведено дослідів
І зроблено від недовіри привИвки
Ти тепер, моя фантастична реальність
Героїня самих романтичних книжок
Я не буду шукати в словах формальність
Хоч мрії давно перетворились в пісок
Ти закохайся у мою спонтанну нахабність
У компліменти приховані між рядків
У моїх вчинках присутня незграбність
І тиша в телефоні після довгих гудків
Приготуй каву і готуйся до змін тотальних
В мені зашкалює діапазон почуттів
Забудь нарешті про друзів віртуальних
У них, як сторінок в мережі, декілька життів
Я прийду до тебе о пів на четверту
Навіть не хочу чути слова недовіри
Я покохав тебе трішечки вперту
Навколо ж одні лицеміри
Виходь, я стою з букетом троянд
Я пам‘таю, то твої олюблені квіти
Це у твоєму вікні світло гірлянд?
Я до тебе хочу летіти
За хвилину вже буде таксі
Я забронював на двох столик в ресторані
Відкоркуєм напівсолодке Шато Д‘арсі
Я дістану каблучку, що вже тиждень в кармані
Твоє «Так» прозвучить голосом тремтячим
І я не знатиму куди себе подіти
Справжнє кохання лиш тоді побачим
Коли в нас народяться діти

Вона стала його кроком досконалості
Системою пошуку можливих закономірностей
Координатою ділення на секунду зухвалості
Ймовірним дОбутком роздвоєння особистостей
Точним градусом тригонометричних функцій
Уривком із романів Енріха Ремарка
Його віршІ назвуть методом деструкцій
У котрих ніколи в кінці не стоятиме крапка
Вона знайде його серед фантастик Кінга
Поміж спогадів, давно з пам‘яті стертих
Нотою в тональностях пісень Стінга
У його віршАх, чомусь до сліз відвертих
Вона сприймЕ його почуття за аксіоми
Ще одним списком складних теорем
У цьому рівнянні всього одне невідоме
Котре для щирості стане значним тягарем
І це,майже, остання, здавалось би, осінь
Останнє застосування примітивних рим
Остання спроба промовити «досить»
Остання можливість залИшитись з ним