Минають каравани нелічених днів,
А я тебе чекаю досі,
Де в титанічнім безхмар'ї снігів
Лебедіє підфарбована просінь.
Тебе чекатиму ще тисячу літ,
Моє кохання до тебе безсмертне,
Якщо в очах твоїх побачу лід-
Тоді можна буде померти.
Дивлюсь, як ходять закохані парами,
В саду, де стоять вишні в білі вибрані.
Моя любов, як сонце поза хмарами...
Чи колись воно світитиме мені?...