Я не буду боротись.Я не буду мовчати,
Я не хочу терпіти і не можу тікати
я не смію сказати і не можу зробити.
Що не слово то мати,що не день то молитви.
Я не зможу здобути,те що втратити швидко.
Та я хочу вернути,скласти все немов плитку.
По кусочках зібрати і в куточку сховати.
Я не хочу терпіти і я буду кричати.
Як вічна виглядає, знаю тепер, війна.
Війна на виснаження - так зветься вона.
Її вимірюють не днями і роками,
А втратами й загубленими у війні життями.
Витягує останні жили потихеньку,
Людські ресурси потребує велетенські.
І сила в ній не в зброї, а в терпінні,
Себе в руках тримати вмінні.
Війна ця всюди мов отрута проникає
Навіть в глибокий тил - туди, де не стріляють.
Всю випиває кров, висушує до дна.
Війна, що смокче кожен день життя.
Є особлива вимога до цій війни:
Не перемагати, а перемогти.
Бо перемога в ній не в тих, хто наступає,
А в тих, хто у війні цій виживає.
Терпіння, витримка і знов терпіння.
Те, що доводить ворога до божевілля,
Що не виборює життя, а вигризає.
Війна на виснаження - вона така є.
28-03-2023
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
