Війна ввійшла у стадію нову,
Нагадує «де бУли 8 років»,
Коли уламками залишилась в тилу
І Обстрілами інтенсивними на фронті.

Ніхто новини майже не читає,
Заклик «війна» не бередить серця.
Навіть сирена вже не заважає
Картини мирні бачити у снах.

Відстань до горя збільшилась в рази,
Хоча воно таке ж і в тому ж місці.
Ця відстань збільшилась в середині души,
Шкіра товстА вже зустрічає вісті.

І навкруги своїх все менше нині.
Всі замикаються у власному житті.
Велика відстань тих, хто головою в мирі,
Із тими, змушений хто жити у війні.

І світ вже не такий, як був раніше, -
Ногу ми чуємо частіше, ніж плече.
Нам плями наші тикають в обличчя,
Тим виправдовуючи власний інтерес.

Втома війни всіх по кутах розкинула.
У цих кутах кожен шукає щось своє.
В них відпочити кожен намагається,
Поки війна з кута не дістає.

За все це дуже совісно перед тими,
Хто «дякує» почути вже не зможе,
Пред тими, завдяки кому кути зʼявились,
Хто племʼя з цих кутів гонить вороже.

15-09-2024

Вечір і спокій. Хтось танцює,
Хтось із дітьми гуляє,
Хтось продає, купує хтось,
Хтось все спостерігає.

Музика ллється навкруги.
Одна іншу збиває.
Життя у ресторані йде.
Там хтось відпочиває.

Потоком нескінченним поруч
Машини мчать дорогою,
Втручаються у музику
І заважають спокою…

Розмірено гуляє спір:
«Що правильно, що ні…
Чи може все це відбуватись
Зараз під час війни?..»

І аргументи з двох сторін:
«Хтось танцем стрес знімає.
А в ресторані на життя,
Хтось зараз заробляє…

Неможна жити у війні
І не відволікатись!
Війна виснажливий процес,
Треба відпочивати!»

«А як усі ті, хто воює?
Як їм всім відпочити
Від гидкого питання
«Чи буду завтра жити?»

Як стреси всі ці пояснити,
Щоб їх не дратувати,
Щоб руки їм не опускати,
Щоб далі воювати?..»

У суперечці не збагнути:
Бенкет під час чуми,
Чи само так все має бути
З людьми під час війни.

Як правильно, ніхто не знає.
Відповідь в кожного своя.
Науки тої не існує,
Зʼєднати як війну й життя…

21-08-2023

Чтобы понять войну в тылу,
Услышать надобно грозу.
Гроза - прекрасно понимаешь, -
Но не ракета ль? - проверяешь.

Раскаты грома. Все трясется,
Внутри, как после взрыва, рвётся.
А гром звучит все вновь и вновь,
Страхом внутри вскипает кровь…

Дождь. Умывается природа.
Свежесть кругом, запах озона.
Жизнь торжествует омовением,
Пьянит природа обновлением…

То было днем. Забылось быстро…
Ночь… город спит… Звучит взрыв… выстрел.
Над городом воздушный бой
Ракет обстрела с ПВО.

Нет, это не раскаты грома,
Весь город трусит по-другому.
Трусит дома, окна и двери…
Крик сотрясает город: «Звери!..»

Сбились со счета… Взрывы… Взрывы…
От каждого в душе надрывы.
Это не гром… дождя не будет…
Не обновляет взрыв, а губит…

Затих бой… кончились ракеты…
Город не спит… Сидит на нервах…
Завис на новостях… читает…
Сколько ракет сбили считает…

Не спится… Новый звук мешает.
Машина это подметает.
Дорогу чистят по ночам,
Свой формируя шум и гам.

В обыденность уходит ночь,
И забывается все вновь…
Рассвет играется домами,
Сном крепким город накрывая…

Раннее утро… город спит…
Город к войне уже привык…
День новый… новая неделя…
Закончилось так воскресенье.

22-05-2023

День - суета. Ночь - тишина.
И кажется война прошла.
Ужин обычный за столом…
Нет тишины - это вранье!..

В тылу обманна тишина -
Под ней скрывается война.
Та, что по воздуху летит,
И новостями теребит.

Взлетают ПВО ракеты,
Взрывают в воздухе объекты…
Трясутся окна и дома,
Сердце и пятки бьет душа…

В тылу война во всем, везде,
В автобусе и в поезде.
Лежит в госпиталях забитых,
На улицах в лицах небритых.

В слезах гуляющих людей,
В косынках черных матерей.
Живет в котомках на плечах,
С цветами и на костылях.

В гордости жен, тех что пылают,
Когда цветы те получают.
В радости всех, кто встретил дома,
В взгляде родном, ставшем суровым.

В горе и в празднике застолья,
В самом коротком разговоре.
В мыслях живет и на устах,
В юморе, в песнях, в соцсетях.

В банках война и в кошельках,
В дороге едет, на складах.
В ремонтных мастерских, в машинах,
Во всевозможных магазинах.

В желании сбежать, забыться,
Напиться и не протрезвиться…
То кажется, что тишина,
В тылу своя идет война…

21-05-2023

***

Все чаще слышим мы претензию,
Что про войну, мол, забываем,
Живем обычной праздной жизнью,
И что солдат не уважаем.

Неправда! Верим в ВСУ,
Солдат всех прославляем,
Живыми чтоб домой вернулись,
Им искренне желаем.

Нас просят, чтоб не наседали
Не теребили чтоб Генштаб,
Победы быстрой не просили.
Что же нам делать всем тогда?

И жизнь не праздная у нас,
И сводки все мы знаем.
Какой бы не был разговор -
Войну мы обсуждаем.

Не равнодушны мы к войне,
От горя ее плачем,
Но как микстуру постепенно
Мир в жизнь свою впускаем.

Нет мирной жизни полноценной
Войны боль ощущаем,
И каждый день в войне идущей,
Что-то свое теряем.

Мы миром лечим свои души,
Как хмелем напиваемся,
Но горем, как водой холодной,
В войне мы протрезвляемся.

И только кажется, что тыл
Живет уже весельем -
Миром напиться он стремится
С тяжелого похмелья.

(На обстріл Чернігова 19.08.2023)

Як квінтесенція війни
В Чернігові стався обстріл.
Загинуло там сім осіб,
Дитина була серед них.
Поранених сто двадцять девʼять.
Це ще один обстріл трагедій.
Так, винуватиця росія,
Автор війни й цього обстрілу.
Але стріляли по театру,
БПЛА в якому виставляли,
Та постраждали тільки ті,
Ззовні театру що були.
Всередині всі врятувались,
У бомбосховищі сховались.
І так іде наша війна.
Тут виставляються БПЛА
В ста кілометрах від росії,
(Поближче щоб було поцілить?),
А поруч в парку йде життя,
Гуляє дітлахів юрба.
Машини їздять. Всі спокійні.
Для інстаграму роблять знімки…
Повідомляють офіційно
Страждали тільки там цивільні.
Ось так іде зараз війна,
Точніше так пливе життя.
Давно цивільні всі «безсмертні» -
Не реагують на ракети.
Бо ті тривоги, що лунають,
Здебільшого час відбирають.
«Завжди якщо реагувати,
То жити можна не встигати».
З іншого боку, необережно
Театр військовим став обʼєктом.
Як так тоді поруч гуляли
Цивільні ті, що постраждали?
Туди мали не підпускати,
Цим теж могли оберігати…
А може так і відбувалось,
Бо навкруги там постраждало
Цілих пʼятнадцять поліцейських -
Багато для подій житейських.
Може й не виставка БПЛА?
Військових знов зустріч була?
Як в Вінницю в свій час попали.
Дом офіцерів обстріляли.
І офіційно говорили,
Цивільних тільки то і вбили.
Вже потім всім відомо стало,
Вбило військових теж чимало.
Були й високі там чини,
Їх теж вбивають на війні…
Нам про військових не розкажуть,
Скільки в війні їх убивають.
Цивільних цифри постраждалих
В інфовійні нам сповіщають…
Звичайно також не розкажуть,
А звідки росіяни знають
Про виставки, зустрічі всі,
Ті, що секретними були…
Як квінтесенція війни
В Чернігові стався обстріл.
Необережність і байдужість,
Непрорахованість і дурість,
Поінформованість росії
І випадковість лотереї -
Зверху на це летить ракета,
Єднаючи усе це смертю.
Потім в війні інформаційній
Хтось призначає цьому цінність…
Та вже нічого не бере,
Кожен життям своїм живе…
В цей день надвечір у Дніпрі
На набережній танці йшли.
Немає жодної вини,
Але є звичка до війни…

20-08-2023

Война и мир перемешались -
Их трудно отделить,
По улице гуляет праздность,
Похожая на мир.

Но в головах и в разговорах
На улице война,
И обсуждения - «когда
Закончится она».
«Где, кто на фронте, как воюет»,
«Кто ранен, кто погиб»,
«Кто, сколько потерял в войне»,
«Что может дальше быть».
«Кто, сколько на войну отдал»,
«Кто сколько отдает»,
«Как кто к ней приспособился,
И кто как в ней живет».
«Куда сегодня прилетело»,
«Как было в прошлый раз»,
И пересказывает каждый
Свой от обстрелов страх.
«Русский, украинский язык -
Как надо поступить?»
«Кто, где, когда и на каком
Обязан говорить?»
И в любой праздный разговор
Кто-то приносит боль
Тех, кто не может возвратиться
Сейчас к себе домой.
И споры, споры о войне -
Уже все генералы -
«Чтоб побеждать сейчас в войне,
Как действовать сначала».
«Путин, россия» на устах,
«Война была зачем?»
«Конкретно есть, кто виноват,
Иль россияне все?..»

Все выглядит чинно спокойно,
Мирная суета.
Но в ней живет незримо боль,
Война что принесла.
Не разговоры то совсем -
Это от боли крик,
Той, что в войне уже пришлось
Каждому пережить.
По улицам гуляет праздность,
Тонущая в войне.
Всё очень мир напоминает…
Пока обстрелов нет.

23-06-2023

(на новини від 04.08.2023)

Дивне пішло зараз життя -
Тиша, та все ж іде війна.
Плачеш без болю і без жалю,
До безнадійності чекання.
Плани, неначе у скалу,
Всі упираються в війну.
Перед очима метушня:
Події, люди і місця.
Новинами мозок зʼїдає,
Та в них нічого не вражає.
Міст атакують! Ну і що?
Танкер підбили! Все одно.
Прорвали десь там оборону.
Клас! Але що дає це знову?
Допомагає взагалі
Це зрозуміти вже «коли?»
Байдужість і несприйняття.
А хтось віддав за це життя.
Хтось, щоб зʼявилася новина,
Життя поклав, в бою загинув.
Хтось за «не змінює нічого»,
В бою залишив свою ногу.
Коли приходить розуміння,
Впадаєш в нове божевілля,
Бо вже не знаєш взагалі:
Ти у війні, чи в стороні…

До мене претензія, що у тилУ
Не дуже включаюся я у війну.
А як перейматися нею можливо,
Якщо вже немає її розуміння.
Іде контрнаступ - не треба питати.
Чекаємо щось? - не треба чекати.
Бахмут? - бої йдуть, секрет результати,
Південь? - допоки не варто це знати.
НАТО у Вільнюсі зараз збирається.
Десь щось у мирі ще відбувається.
Хтось щось поставляє, а дехто і ні.
Цілі у всіх мутнІ у війні.
Але в своїй сутності всі ті новини
Такі ж, що бували і в часи мирні.
Новини по сутності просто пусті.
Нічого нового не кажуть вони.
І ось, як обстрілів в місті немає,
Мозок миттєво у мир мій пірнає.
Непристосований він до війни.
В нього свої цілі завжди.
Хоче він знати, як жити надалі,
Що відбувається, що ще чекати,
Як планувати життя, що робити.
Молить про те, щоб відпочити.
Бажає, минуле щоб відновилось,
Та зміни такі, що це неможливо.
Чекає по-іншому буде все йти
В загадковому часі - «після війни».
Пробитись в той час мозок не взмозі,
Тому застигає не в зручній він позі.
Немає минулого і майбуття.
А те, що існує, навряд є життя.
І саме тому туга в Очах моїх,
Та не розгледіти з фронту її.
На фронті по-іншому все відбувається.
Майбутнім своїм там не цікавляться.
Поставлене все там на виживання,
Смерть обдурити, зробити завдання.
По-різному йде все у тилу й у фронту.
Порозумітися втратили змогу…