де були сотні обіцянок,
тепер — прокляття без вагань.
життя, скажу, таки цікаве:
не зрозуміти цих змагань.

не треба мені зла бажати —
слова вертаються, як гра,
яка не зможе врятувати,
як воду, що тече з відра.

не кличте хворою, прошу я,
мій суд — це Бог, не язики.
і правда там, де я, ночує –
і в правді пишуться рядки.

мастили словом як повидлом,
і повторяли: “ти повір”.
усе таємне стало видно,
і без повтору цей ефір.

і хай сміються мені в спину,
і шепчуть нишком — “не така”.
я маю тишу, маю силу,
яка в мовчанні проростá.

05:11, 25/12/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

вже запізно мене щось питати —
краще просто замкнися і йди.
моя тиша здачу вміє віддати
на твої “винна точно лиш ти!”

мене нудить від верещання,
що “не так, сину, винна вона”
лише дії — правдиве кохання,
а не в купі “не я” як лайна.

і я стала жорсткіша, гординя,
хоч у серці тремчу, ледь стою.
ти жалієшся своїй родині,
я жаліюсь лиш богу в кутку.

не врятують ці справи коректор,
хоч відмінниця завжди була.
а хто ти? ти мені не директор
і не в балах моя тут вина.

і нехай надто гучно я пишу,
і спалила відмінниці міст,
свою двієчницю я не залишу,
в ній свобода і міцності зміст.

00:15, 23/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

• Твір:

  За всі блага мені миліша
  Звичайна та простенька тиша
  Коли останній звук вже згас
  Коли став видимим сам час

  Коли неначе ти пірнаєш
  У пустку, де нема нічого
  Коли від світу утікаєш
  Туди, немає де нікого

  Тоді стаєш ти наче вільний
  Тоді стаєш ти справді сильний
  Тоді ти входиш у цю фазу,
  Коли ти можеш все й одразу

• Твір:

  Повсюди така тиша... Тиша.
  Пухнастий сніг спускають небеса.
  Зима-імпресіоністка картину пише,
  А в тій картині диво і краса.
  Синій обрій, жовті паралелі,
  Сонце схоже так на памаранч,
  До рук вона взяла акварелі...
  Синиця в сад завітала на ланч...
  Леонардо да Вінчі, а чи Гогена
  Кіе льотьор дьо сет туаль?
  Зима пише картини для мене,
  А в тій картині краса і печаль...

• Твір:

  Цей кут посадки у дубах-
  Мов спогадів моїх причал,
  Сюди лечу, неначе птах,
  Щоб хвильку в юності украсть.
  Тиша... Заростає стежина
  (Так млостно стає на душі)
  Червонощока ховається малина
  Серед високих трав і кущів.
  Серцю моєму дорога ця місцина
  Забути-означає зрадить її.
  Та як? Коли ти був єдиним
  В цвітінні серця і мрій.
  Вже роки звертають на осінь,
  Бабине літо присіло в косях,
  А в серці не заростає досі
  Цей кут посадки у дубах...