Тече Еланець крізь луги й долини,
Гойдає хвилі між віт і травин.
Сріблом іскриться на сонці водиця,
Шепоче легенди старий очерет.

В ній відбиваються зорі нічні,
Чайки літають над плесом ясним.
Річка співає пісні про степи,
Про край мій рідний, просторий, живий.

Біжить нестримно, вітри обіймає,
Торкнеться лугів і в даль поспішає.
Та в серці народу живе, як колись –
Вічна, як небо, як вільний степи.

Там, де розкинулось Бандурове славне,
Вітер несе через поле пісні.
Хати біленькі, сади там духмяні,
Люди привітні й серця в них ясні.

Тут Еланець віддзеркалює небо,
Грає на сонці, як срібний вінок.
Річко моя, ти несеш свою правду,
В пам’ять народу на тисячі років.