Боляче дивитись її знову з кимось
Боляче це бачити бідними очима..
Але нічого, я проплачу, та встану знов на ноги..
Я обіцяю, лиш поплачу.. та вийду знов на поле!

Та й плакати не хочу, але ці сльози самі йдуть..
Я кажу досить, досить.. но вони рікою знов течуть.
Прийшов на наше місце, і там доволі пусто..
Згадую наш час, обійми, та перший поцілунок..

Доволі класно все було.. жалію інколи.. десь разів 100
Но ладно.. ладно.. можливо й сам там напартачив
Потрібно було взяти в руки, та лише пробачить..
Але проблеми не лише в мені, сонце, рибка, кошенятко... зрадило МЕНІ!

Вона хотіла дружби та й нічого більшого
А Возі знов хотілось іншого..
Він знову хотів клятви, він знов хотів добра..
А в висновку - : Розбита ще раз.. в Возіка душа..!

Незнаю.. Чому відпустити, так важко її..?
Вроді кохаю.. А начебто ні..
Боляче зробити зовсім не хтів..
Але зробив.

Я не спеціально, правду кажу..
Хочете вбийте, хочете злийте..
Але ніколи, ні про що, не жалійте!
В Бога молю..

Я в Бога кожної ночі, просив її ласки..
Але зовсім мене він чув..
Коли я в сльозах... Просив та благав..
Вона брала, кидала, та розривала.. - А потім казала..

- Я не спеціально, я випадково..
- "Так розумію, - "Аййй... боляче знову.."
- Та не плач, таких як я, буде багато.
- "Знаю.. Кохано!"
- "Але кохати завжди, лиш тебе я хотів!"

Дика московія колонізує наші села та міста.
Мілітаризує не лише дорослих, а й дітей.
На землях, окупованих росіянами, освіта -
Під тотальним впливом рашистських сітей.

Всі воєнні злочини окупантів у мирній Україні -
Геноцид вільнолюбного, сусіднього народу.
Нанесені нам рани - болісні, тяжкі, незагоєні...
Українські діти втрачають життя та свободу.

Малі українці теж зазнають військової агресії.
Вони є серед жертв терору: вбиті, поранені...
Живуть в сірім мороці окупаційної депресії.
Тисячі - насильно викрадені та депортовані.

Рашисти зробили тих діточок заручниками.
Сховали їх в Криму та на своїй території.
Відібрані телефони... Вони стали невільниками.
росія блокує доступ до будь-якої інформації.

Дітей, що живуть на окупованих територіях,
Силоміць асимілюють в російську спільноту.
Вчителі з росії навчають їх по своїх підручниках
І вони змушені терпіти мерзенну москальноту.

Мілітаризацію діток росія веде ще змалечку
Через мережу дозвільних центрів та шкіл.
Насаджує мову, історію... Заходить здалечку.
Потім - їхні герої, спецуроки, зброя, вишкіл.

Крадуть дітей після вбивств батьків і звідусіль:
З інтернатів, лікарень, фільтраційних таборів,
З евакуації. Тяжко повернути когось звідтіль.
Їдуть "на відпочинок" й зі згоди батьків.

Гіркою є доля депортованих дітей на чужині.
Їх дають на перевиховання та всиновлення.
Там у них немає під ногами рідної твердині.
Псевдопропаганда. Вербовка на війну. Гноблення.

Все робиться досить грамотно, не випадково.
росія прагне знищити українську націю.
Позбавляє ідентичності та рідних продумано.
Сіє ворожнечу й ненависть. Веде русифікацію.

Повернення дітей з депортації йде повільно.
Дуже складно робити ці надважливі кроки.
Серце болить, що вони живуть там невільно.
Надіємось на допомогу. Світ же - широкий...

Те, що роблять російські агресори в Україні,
Є справжнім злочином проти людства.
росію покарають чи всі будуть "занепокоєні"?
москва не визнає міжнародного законодавства...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Нічого страшнішого, ніж агресія і жорстока війна,
В сучасному суспільстві ще не придумав ніхто.
Яка в них - суть і логіка? В чому - людська істина?
В цій жахливій м'ясорубці може згинути будь-хто.

Хто люто вбиває мирних людей на їх рідній землі,
Навік буде проклятий ними до сьомого коліна.
"Вбивці" - ця чорна мітка закарбована на їх чолі.
Народна пам'ять - вічна, досконала й нетлінна.

Російсько-українська війна гірчить полинами...
Пахне несамовитим горем, розрухою й смертю.
росіяни, неначе гадюки, розповзлись поміж нами.
Стали смертельною отрутою, журбою, напастю.

Траурні церемонії в селах і містах... Чорні хустини...
Кращих із кращих синів і доньок втрачає Україна.
По зраненій землі нескінченно пливуть домовини.
Хай кане в провалля та "дружба" російська зміїна!

Збройні Сили України - воїни світла, честі, добра.
Їм не потрібно чужого. Боронять наше, рідне, своє.
Постать українського захисника - мужня, хоробра.
Любов до Батьківщини - найсвятіше, що в них є.

Зі столичного Майдану Незалежності лине біль.
Народ та армія - єдині в час воєнної смути, журби.
Клянуться захистити землю від зла та божевіль.
В Збройних Силах України служать вірні дочки, сини.

рашистам не зрозуміти українську ментальність.
Вшановуємо захисників живими та мертвими.
Стоїмо перед ними на колінах і це - реальність.
Солдати та їхнє керівництво в час війни є рівними.

Ви погляньте в очі генералу Валерію Залужному...
Прочитайте в них невимовний сум, тугу, вдячність.
Генеральської мудрості треба вчитися кожному.
Нам є на кого рівнятися! Так виглядає людяність.

Своїх загиблих московити в крематоріях спалюють.
Добивають на полі бою та дико самознищуються.
Аморальні люди. На очах світу себе знеславлюють.
Після смерті, поранень від своїх вояк відхрещуються.

Наша нація - добра, мудра і в мирний, і в воєнний час.
Промінь гідності, патріотизму іскриться в очах.
Вже ніколи і нізащо московитам не перемогти нас,
скільки б не пролилося сліз за Героями при свічах...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Заберіть з української землі, з кордонів вражі, злобні тіні.
Без вас не проллється кров і полум'я війни не займеться.

Дайте українському народу можливість щасливо пожити,
Любити Батьківщину, сім'ї, родини, врожаї плекати.
Скільки ще з цивілізованим світом ми змушені ворожити:
"Чи зможете ви на нас – українців знову стиха напасти?!"

Дайте нам намилуватись рідною, прекрасною землею.
Ми на російські простори не претендуємо й не зазіхаємо.
Втішаємось Батьківщиною, блакиттю над рідною землею.
Вітчизняне повітря з великою шаною, любов’ю вдихаємо.

Дайте можливість наспіватись гарних, українських пісень,
Мирно розвивати культуру, слухати милий спів солов’я.
Чому через вас ми змушені жити в тривозі день в день?!
Для чого живете війною, спричиняєте Україні руйнів’я?!

Дайте своїм черствим душам спокою та людського тепла.
Навчіться мирно, мудро жити, любити, шанувати інших.
Чому в ваших серцях, замість шани до нас – море зла?!
Не соромно, що світ відносить вас до людей пропащих?!

Дайте своїм рукам щоденну, клопітку, звичайну роботу.
Зайнятим людям – не до зажерливих, ненависних мрій.
Любіть, ростіть хліба, будуйте... Не несіть горе, скорботу...
Україна й цивілізований світ кажуть росії: "Досить! Стій!"

Дайте собі час на думки про майбутнє росії й на роздуми.
Огляньтесь навколо! Весь світ живе, радіє, розвивається…
Нащо воювати, ненавидіти, замість хат будувати казарми?
Гинуть і ваші рідні. Життя йде. Всім людям відживається...

росіяни: "Дайте спокій достойній, гідній сусідці - Україні!
Ну, чого ж вам – російському народу завжди не йметься?!
Годі! Отямтеся! Бог є на небі! Віддасть вам, як ординцям...
Пора бути Людьми! Від злоби, люті ваш дім і займеться".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Такого жаху світ іще не бачив...
Такого крику в Україні він не чув...
Я зненавиджу того, хто пробачив
нарід російський, що тут був.

На українську мальовничу землю
Прийшли дикі шакали, злобні пси.
Багато літ прожила та не втямлю:
"Звідки взялась ця гниль?" Боже: "Спаси!"

Де вчились москалі людей вбивати?!
Звідки ненависть й зажерливість така?!
Дітей й жінок хто вчив їх ґвалтувати?!
Звідки взялась москальська звірина?!

Такі жахіття українцям і не снились.
Кругом - руїни наших міст і сіл.
А скільки знівечених, вбитих?! З ліку збились...
рашист - негідник, вбивця і дебіл.

Ракети й бомби він нам посилає,
А сам аж корчиться від власної злоби.
Згинь, нечисть!!! Весь світ тебе вже проклинає.
Вслід українці шлють прокльони, вбивць гроби.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Я благаю: "Вже - досить війни,
Незворотних руйнацій, смертей, зневіри..."
Виходьмо на світло зі зловіщої тьми.
Не втрачаймо надії й у себе віри.

Я прошу: "Вже - досить війни.
Кращі з кращих із нації гинуть".
Не забудьмо цієї страшної весни.
Душі невинних українців холонуть.

Я кажу: "Вже - досить війни,
Падолисту хатин та будинків".
Коли ж дочекаємось ми
Тихих ночей й мирних ранків?

Я благаю: "Вже - досить війни,
Гнаних в далекі чужини вкраїнців".
Щедро множиться лють до орди.
московити в цім світі - чужинці.

Я прошу: "Вже - досить війни.
Нема сил хоронити найкращих".
А навколо - хрести й жалібні хустини,
Поступ вражих солдат зловіщих.

Я кажу: "Вже - досить війни.
Не здаваймося! Перемагаймо!"
Похилились в журбі гіркі полини.
Пам'ятають Героїв... І ми пам'ятаймо...

Вже - досить війни затяжної, тяжкої...
Нас чекає жорстокий, вирішальний бій!
Навік позбудемось гнилі московської страшної!
Переможно підіймемо прапор свій!!!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Колись в просторих вікнах цих
Людське життя бігло, крутилось.
Дзвінко лунав дитячий сміх,
Жилось, кохалось і любилось.

Привітні двері - немов свідки.
Вони стрічали й проводжали.
Балкони між собою, як сусідки,
Про щось все мило щебетали.

В кожній з квартир тут жили сім'ї.
Бувало, що й самотність панувала.
Будинок потопав у квітах, в різнотрав'ї.
Щедро зозуля щастя всім кувала.

Було... Були... Більше немає вже...
Війна все вщент в мить розтрощила.
Ніхто тепер у цім будинку не живе...
Вбивства, руїни - то російська "міць і сила".

орда, немов зірвалась з ланцюга.
Голодна й дика вбігла в Україну.
Не гребує нічим. На все добряче наляга.
Вбиває й нищить все тут без упину.

Стоять, немов скелети, спалені села і міста,
Куди нога ступила окупанта.
Жаль, найціннішого - людей нема.
По всій країні лине горе та скорбота.

Найниціше дикунство в світі -
Той геноцид, що творить наш сусід.
Перед всім людством він - в одвіті
За свій кривавий в Україні слід.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Мудрі Українці сіють жито й пшеницю.
Радіють Батьківщині, родині, життю...
мокші нищать війною Україну, її столицю.
Тішаться запаленому ними багаттю.

Роботящі Українці працюють і дбають.
Живуть господарно, по-людськи, красиво.
москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають.
Звикли красти й вбивати, світу на диво.

Добрі Українці дітей вчать добру.
Гідність прививають їм ще із колиски.
орки навчають нащадків ненависті, злу
Й проводжають на війни під оплески.

Порядні Українці лишають достойний слід.
Їх поважали й поважають в усьому світі.
русня заслуговує на найгірші прокльони вслід.
Розставила собі під ноги заплутані сіті.

Культурні Українці мають власну культуру.
Знають свою історію, множать традиції.
ординці примножують скарби завдяки терору.
Живуть грабованим від окупації до окупації.

Набожні Українці йдуть серцем до Бога.
Вірою й правдою служать йому.
московські фарисеї в церкви ввели духа злого.
Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.

Україна й росія - сусідні держави.
Те ж саме повітря... Та ж сама земля...
Ми йдемо крізь терни до світла та слави.
вони пливуть по маршруту "одного" корабля.

"Що посієш, те й пожнеш" -
Гарне українське прислів'я.
"Не рий яму комусь, бо сам упадеш" -
Мудро радить народне повір'я.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи...
Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог згубив.
Врожайна Україна... Голодомори... Смертельні втрати...
То радянський союз голодом українців душив.

Найголовніше з першої радянської п'ятирічки –
Встановлення курсу на індустріалізацію країни.
Ізоляція світу... Відсутність зовнішньої позики...
Надія - колективізація витягне Україну з руїни.

Зроблено ставку на хліб - на внутрішній ресурс.
Тоді він мав масово відправлятись на експорт.
Економічна катастрофа в усіх селах... Той курс
Зробив страшний голод й дав геноциду старт.

Держава не виплачувала селянам за трудодні.
Люди брали "своє". Не вважали це злочином.
Тодішнє зло за розкрадання лягло на куркулів.
В селах всі жили бідно, голодно, зі стогоном...

Репресивний радянський закон... Голодомор...
Селяни звали його Законом про п’ять колосків.
Діяв зі сьомого серпня 1932-ого року. Терор...
Охороняв майно і власність для москалів.

Тоді українців залякали судовими репресіями
За крадіжки майна колгоспів та кооперативів.
Їх чекала смерть з майновими конфіскаціями,
Десятирічні тюрми без амністії - для захисників.

Засудженню підлягали всі: дорослі та малі діти.
Сльози лилися рікою селами й містами України.
Державне – все, що забрали в селян колгоспи.
За п'ять взятих колосків - табори чи розстріл людини.

Суди прискореними темпами творили справи.
Чекісти в той час стали політичною поліцією.
Розпочалися з українцями страшні розправи.
От тоді геноцид і став національною трагедією.

Державну, колгоспну, кооперативну власність
Назвали громадською, недоторканою людьми.
Відтоді почалися репресії й велика смертність.
Хто посягав на ту власність, потрапляли в суди.

Кровопролитна боротьба за розкрадання майна.
Це – найголовніші завдання радянської влади.
Підвищено непід'ємні завдання заготівлі хліба.
План виконано на третину. Не дали ради.

Серйозно підірвано курс на індустріалізацію.
Вже восени в селян почали відбирати всю їжу.
сталін робив терор, морив голодом, нищив націю.
183 тисяч людей в (1932-1939) роки – в тюрму.

Голодом знищено з тринадцять мільйонів осіб.
Головний пік смертності – в (1932-1933) роки.
Закон діяв до 1949-ого року. В заготівлі - малий успіх.
сталін робив українцям тяжкі, смертні вироки.

Про нелюдські знущання радянського режиму
Повинен пам’ятати кожен свідомий українець!
Ті смерті українців з вини росії – рівні злочину!
Їх на українській землі вбивав зайда-чужинець.

Запали в своєму вікні Свічу вічної скорботи...
Пом'яни всіх, кого зажерливий ворог знищив.
В жилах росіян тече кров ненависти, злости.
Той клятий народ в усі віки вбивав, крав, трощив.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко