я пізнала уже стільки болю —
хоч немає іще тридцяти.
дарували троянди з любов’ю,
а в долонях кровили шипи.

я шепочу собі все забути, загоїти дарунків сліди.
не чекати, що хтось та й полюбить,
за нарцизами в поле не йти.

не шукатиму більше я винних —
все, що сталось, летить хай увись.
бо нічого я їм не повинна
і не скажу я їм: “повернись”.

моє серце — не поле осіннє,
воно сповнене злив весняних.
я сміятимусь, я буду вільна –
без кайданів, без слів мовчазних.

21:41, 21/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

• Твір:

  І знов приснилася мені..
  І знов бажання пропадає жити
  Візьми, візьми та й все забудь!
  А як.. ці ночі знову пережити?

  Вона у снах з'являється мені
  Наче хоче щось сказати
  Але вже кілька днів ми поспіль.. - Мовчимо!
  Та й не знаємо, що знову розказати..

  Я би хтів провести ніч, а може й навіть дві!
  Але вона відмовила мені!
  А я стримуючи сміх, плачу знов собі
  Коли у ввечері, захожу знову в свій playlist.

  Я толком і кохання не відчув
  Що в 20, що навіть цю..
  Кохати Возю не хотіли...
  Покладіть мені.. троянди білі!

• Твір:

  Він часто дарував для неї квіти -
  Вона любила квіти чарівні.
  Чи то ромашки, чи то першоцвіти...
  Але троянди - то улюблені її.

  Він дарував червоні, бо любив,
  Вона ж то знала! І букет приймала.
  Щодня розкішну красоту носив,
  Бо думав він - вона його кохала.

  Вона ж любила квіти - не його,
  Бо серцю не накажеш, як у книжці.
  А він носив букети знов і знов -
  Троянди ніжні для своєї квітки.

  А потім він приніс їй жовті квіти -
  П'янкі троянди та чомусь сумні ...
  Він зрозумів - не можна так любити,
  Коли нема цвітіння у душі.

  І він пішов... Вона ж чекала квіти!
  Рожеві квіти! Смуток на душі:
  Нема його - й троянди вже не тішать...
  Лишились тільки гострі колючки...

• Твір:

  Він часто дарував для неї квіти -
  Вона любила квіти чарівні.
  Чи то ромашки, чи то першоцвіти...
  Але троянди - то улюблені її.

  Він дарував червоні, бо любив,
  Вона ж то знала! І букет приймала.
  Щодня троянди ніжні він носив,
  Бо думав він - вона його кохала.

  Вона ж любила квіти - не його,
  Бо серцю не накажеш, як у книжці.
  А він носив букети знов і знов -
  Троянди ніжні для своєї квітки.

  А потім він приніс їй жовті квіти -
  Троянди ніжні та чомусь сумні ...
  Він зрозумів - не можна так любити,
  Коли нема цвітіння у душі.

  І він пішов... Вона ж чекала квіти!
  Рожеві квіти! Бо зрозуміла враз:
  Нема його - то й квіти вже не тішать...
  Лиш поруч з ним вона трояндою цвіла...

• Твір:

  Троянда справді королева квітів,
  Цвіте вона так гордо і красиво.
  Їй все пасує - квітнути улітку,
  А чи ховати пелюстки під снігом.

  Не гнівається королева - їй не до лиця
  Якийсь похмурий настрій через зиму.
  Вона ж бо знає, що її краса
  Завжди захоплює й окрилює людину.

  Подивишся - троянди у снігу,
  Немов у царстві Королеви Снігової.
  Хоч трішки сумно, щоби ту красу
  Не знищив вітер, морозець і холод.

  Та як же гарно королеві квітів
  У тому білосніжному вбранні!
  Як наречена - в білій пишній сукні
  На білому банкеті у фаті.

  І, справді, око щиро так радіє,
  Коли така краса в засніженім саду!
  Бо лиш природа такі вміння має
  Майстерно поєднати холод й красоту.

  Троянда ніби гріється під снігом...
  Можливо й сніг троянду полюбив!?
  А, може, й доля посміхнулася і в грудні
  Він свою горду квіточку зустрів!?