Я знову там, де колись почала,
Вітер надій роздмухав прах.
І те, що подумки кричала
Я передам у трьох словах.

От ця гнітюча, ворожа сила,
Коли довіра розбилась в щент,
Моя броня мене воскресила,
А от печаль спалить в момент.

І що б не думав, вже не цікаво,
Я знаю, засудить хтось мене.
І ви були б напевно праві,
Та все це вітер часу змете.

А вперше я пишу про спокій,
Про той момент, що не було.
Коли ти не чекаєш кроків,
Бо почуття з душі змело.

Я не пручаюсь, я радію,
Минуле – то тягар, залиш собі.
Ти зрозумієш як я прозріла,
Коли побачиш світло у пітьмі.