-Ой ви хлопці – добровольці
Якого ви роду ?
Що життя свої віддали
За нашу свободу.
-Всі ми діти України:
і сини та дочки.
На жилети проміняли
Вишиті сорочки.
Замість квітів, в руки свої,
Взяли автомати,
Щоби вправну відсіч дати
Й ворога прогнати.
Щоби нашу рідну землю
Більше не топтали,
Щоби наші любі діти
Горя не зазнали,
Щоб зозуля закувала,
Зацвіла калина.
Й в ласці Божій красувалась
Вільна Україна.

Як я живу ?
Не всі це зрозуміють,
Як переношу в серці я печаль,
Та часто я про небо боже мрію
Туди я хочу, але ще не час в цю даль.
Господь наш нас на землю посилає.
Душі дарує тіло Він земне
І місія в житті на нас чекає.
Чекає всіх: його, її, мене.
Ми діти Божі, ми плоди любові,
І незалежно хлопці чи дівчата,
На Землю ми прийшли душею нові.
Тут ми повинні всіх добра навчати.
Дух Божий в нашім серці оживає,
І огортає сила нас його свята.
Його вогонь у нас в душі палає,
Душа творить готова чудеса.
А як багато милих наших рідних
Сердець юначих з вірою у волю
В строю пекельнім і на полі бою
Життя віддали за Вкраїни долю.
Їх місія була святою….
Покликані вони були до раю….
А сльози ллються, капають, стікають
Немов вогнем пекучим обпікають.
Кровиночка, синочок рідний,
Мій Сергійко,
Тебе завжди так буду називати.
Все я пішов, вас треба захищати!
Ангелика тепер я стала мати.
І скільки вас сердець таких гарячих
Небесним військом стали на кордоні,
Щоб захистити вільну Україну,
Її віддати в Господа долоні.
Мій Боже милий, зглянься милостиво
На край чудовий, смутком оповитий.
І кожне серце Ти наповнюй миром.
Бо ми твої !..
Твої ми, Боже, діти!..
І ворог наш хай більше не лютує.
І обігрій його Ти злісну душу.
Даруй любов у його серце щиру,
За нього теж Тебе просити мушу.
І коли будемо за ворогів молитись,
Розірвемо диявольські ми пута.
І засіяє Україна наша
На славу Божу ласкою окута !

Коли нічка тихенько
Підступає до хати,
Колискову співає
Усім дітям свою,
У молитві низенько
Схиляючись мати,
Щоб ще раз пом’янути тих,
Хто поліг у бою.
Той, хто Ангелом Світла
Піднявся у небо,
Той, хто кров’ю своєю
В чистім полі стікав,
У бою він поліг,
Україно, за тебе.
Щоби землю святу
Ворог більш не топтав.
Щоб родили поля,
Колосились щоб ниви,
Багряніло веселкою
За небокрай,
Щоби діти Вкраїни
У мирі зажили,
Щоб Творця прославляли
Й любили свій край!

Любов Колодій

Давайте разом посміхатись ,
Разом радіти , веселитись .
Наче сонечко яскраво світить ,
І серце радісно блищить .

У серці ,наче чистому та синьому, у кожній людині,
У кожній пташці , у кожній тварині.
Помаранчевою фарбою ллється ,
Наче озеро велике.

І синє небо , і жовте поле,
Символ єдності незламної .
І котики весело сміються ,
І соловейки весело щебечуть.

І я стою біля хати , наче селянської
І батьки мої , брати і сестри, і бабусі і дідусі.
Накриваємо , наче стіл широкий ,
Святкуючи свята , наче народні.

І усі ми весело сплелися,
І на бандурах ми весело заграли.
І як великі козаки , споконвіку,
Як весело бʼємося , так і боремось наче героїчно.

Як великі нащадки , Київської Русі ,
Наче в серцях великих предків.
Живемо , радіємо , і битимось
За нашу рідну , наче народну землю.

Усі ми , наче у вишиванках,
Символу , єдиної України.
Радіємо , сміємось , наче іноді плачемо ,
І культуру українську , разом обмиваємо .

І хочеться українцям сказати : «Я вас усіх люблю,
І нехай синє небо і жовте поле, весело радіють,
І хоч би український мир усюди ,наче панував,
Бо ,наче український народ ,нікому не перемогти».

Вітер в степу розвиває сорочку.
Ти стоїш, не вірячи, мовчки.
За спиною срібна шабля блищить
В синім небі білий голуб летить.
Вкотре настав злий, темний час,
Ніхто не врятує дім, окрім нас.
Забили литаври, час йти до бою
За родину, Батьківщину і волю.

Батьківська земля – наш оберіг,
Волі крила закриють від бід.
Ніхто не загарбає рідних доріг,
Від зла і болю не лишиться слід.

Синєє небо світить зорями,
В серці слова, сказані матерями.
Батьківська любов у серці живе,
Все не постійне, а це не спливе.
Хмари впустили промінчики сонця,
Вдома чекають рідні коло віконця.
Б’є серце груди, час йти до бою,
Щоб не зосталось життя за імлою.