ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323

‎У серці вогонь, що ніколи не згасне,
‎Розквітла земля, золота і прекрасна.
‎Тут діти сміються , колоситься поле,
‎І вільна душа , загартована болем.
‎
‎Хай світить сонце – жовте в небі синім, Наш прапор – то любов і воля вільних.
‎Україно, квітни й будь єдина,
‎Слава вічна, рідна Батьківщина.
‎
‎Ми працею світ наш будуєм щоденно,
‎В душі доброта, всі як брат і сестра.
‎Ми крила зімкнули, ми – сила єдина,
‎Нас не скорила жодна біда.
‎
‎І край зеленіє з Карпат і до степу,
‎Ми з гідністю приймем майбутні уроки
‎Над нами лунатимуть пісні свободи,
‎І всі пам’ятають незламності роки.
‎
‎Ми пройшли крізь грози, бурі й дим,
‎Та зросли як нація, як єдиний стрій.
‎Наша пісня лине, аж до зірок.
‎Це усе об’єднало український народ.
‎
‎
‎

Україна наша файна,
Як дівиця млода.
Споконвіку красі шана,
Україні – воля.
Коси- ріки розлилися,
БиндАми покриті.
Ворог каже: ,,Покорися”.
– А дзузьки вам, биті!
СтавкИ, ліси, гори, ниви –
То наше назАвжди!
І кінь крепкий темно- гливий,
І козак відважний!
Люди тута працьовиті,
Добрі та привітні,
І обійстя мальовничі
І в зимі, і в літі.
Жінки наші всі ґаздині,
Тямлять готувати.
В них тертюхи на пательні,
На столах салати,
І випічка – як на празник,
Кожен день частуйся!
А що вже борщ! Що гречаник!
Шніцелі з капусти!
Пампушки із бараболі,
І яєчні пихи,
Пляцки з маком, суп з пасолі,
І всякі ще примхи…
За столом і вуйко, й цьоця,
Їхня вся родина.
Обіймає батько доцю,
А матінка – сина.
Ґазда кожен глядить своє,
Хазяйство цінує.
Жінку, дітей – то найперші,
Кого він шанує.
Поле оре, нищить хопту
І ще всяку нечисть,
Яка лізе. Дає копту
Й молодим, й старечим.
Нема чого в Україні
Робити чужинцям,
Нема чого святе нині
Оскверняти ницим.
На цій землі свої люди
Будуть панувати,
Зерном ярим і піснями
Її засівати.
Україну тра любити!
І дітей з маленства
Цьому вчать, щоб не зганьбились
У вирі шаленства,
Щоб вар’Ятами не стали,
Мали щире серце,
Патріотами зростали
І кожне стебельце
Щоб плекали, шанували
Працю, батька, неньку,
Бога щоб не забували –
Молились тихенько.
В нас земля благословенна,
Хоч здавна стражденна,
Хоч ворогом осквернена,
Але не смиренна!
Ми ніколи не здамося,
Бо в крові завзяття.
І натура в нас козацька.
Тож прорвемось, браття!
І все буде Україна!
Буде воля, доля,
Буде мова солов’їна!
І не стане горя!

1 куплет

Горять небеса, падає сніг,
А ми, як зірки у небесних світах.
Чиста краса усміхається,
Наче Дніпро наш сміється.

Тут завжди живе тепло,
І кохання ніжне нас вкриває.
Наче в серці столиці
Великої нашої країни.
І це воно є,
І це воно є –
Рідна душа, весна.
Я радію, що тут,
І хай воно є,
Як мені твоя любов потрібна!

Приспів:
Ах, це Київський вокзал,
Вітер світлий і дзвінкий.
Це — великий Київ,
Місто чистих сердець.
Дихай серцем, не ховай смутку,
Красою чистою поливайся.
Усміхнись навколо світу,
Як калина червона розквітай.
А джерельна риба, як синє море,
Як квіти і гори, як велика земля.

2 куплет
А сніг іде, кружляє, не тане,
А ти усміхайся, мій рідненький.
Я розкрию весь цей світ довкола,
Синьо-жовті прапори — єдине коло.

Ми — одне, ми — ціле,
Сила нашого народу.
Хай приходить біле,
Хай минає чорне.
Прийде той час,
Але вже сьогодні
Ми залишим світлу пам’ять.

Приспів:
Ах, це Київський вокзал,
Вітер світлий і дзвінкий.
Це — великий Київ,
Місто чистих сердець.
Дихай серцем, не ховай смутку,
Красою чистою поливайся.
Усміхнись навколо світу,
Як калина червона розквітай.
А джерельна риба, як синє море,
Як квіти і гори, як велика земля.

ПІСНЯ

Україна – то є пісня,
Пісню куля не бере́,
Її стогін вже рознісся,
Та вона – не кабаре.

Ворог хоче її вбити,
Та вона усе звучить,
Все жила́ і буде жити,
Перестане крівцю лить.

Пісня, створена віками,
Люд її наш береже,
Ми – із нею, вона – з нами,
В світі її знають вже.

Підхопить її звучання
Ще ніко́му не вдало́сь,
Бо народу в ній єднання,
Й захищати довело́сь.

Пісня ця – дзвінка й могутня,
Віра й воля в ній сплели́сь,
І незламність в ній присутня,
Свої ноти збереглись.

Буде линути-злітати
Пісня ця усі віки,
Будуть її поважати
Й простеляти рушники.

Україна – славна пісня,
Найпотужніша з пісень,
Звук її в світи віднісся,
Переможний при́йде день.

28.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1046619

ЧОМУ ГАНЬБЛЯТЬ ПОЛОТНИЩЕ СВОБОДИ?

Чому ганьбля́ть полотнище свободи?
Невже він став ганчіркою для вас?
Та схаменися, любий мій народе!
Чому́ ганьбиш країну і всіх нас?

Дозволив хто цій жирній свиноматці
Напнути стяг на це гниле єство?
Тепер висить він на ганебній латці…
То хто ж це сіяв, що таке жниво́?

Невже культура зовсім в нас щезає?
Чому́ в потвори глум є над святим?
В державі хто усе це дозволяє?
Чому́ ганьбить потвора нас і цим?

Дозволив хто огидній цій паску́ді
Вкраїнський стяг на світ увесь ганьби́ть?
А далі що зі стягом нашим буде?
Невже цю па́скудь ненька не болить?

А за таке пробачення не буде!
Але ж чому́? Чому́ народ мовчить?
Розплющіть вічі! Схаменіться, люди!
Чому́ це дозволяєте роби́ть?

Чому́ ганьблять полотнище свободи?
Паплюжать стяг так само, як орда.
Звідкіль ти взявся в Україні, зброде?
І з-за таких в нас горе і біда.

10.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1005489