ФранкА неправильно сприймають,
він богато більший за фігуру письменника.

Франко – то стиль (кольоровий фільтр) життя,
губка культурно-орієнтованого світогляду щодЕннокреатИвної особистості,
яка перейшла межу безсмЕртности
–
вірус ФранкА,
якось
все ж
попадає в молодому віці в кров юнакА
(ніколи не жінки)
(в Франка немає жіночих генів вираження культурної ідеї)
(як і немає чудових жіночих образів)
і якщо резус дозволяє,
то священна кров меровінгів крокує світом русинським штибом.

Франкó був досконалим самодостатнім клітковим автоматом
з вірусним ініціюванням прибічників ідеї культурно-побутового балансування
з невичерпним багажем рудників
трипільської-
-скіфської
-хазарської
-хорватської
-древлянської
-дулібської-
та….
дунайсько
-дністерсько
-дніпровсько
-донського вузла
непомерлих
на генному рівні досягнень
Духа землі
-сонця
-води
-солі
-лісів
-гір
-річок
-дібров
-ланів
з культом пшениці
-гречки
-квасолі
-гарбуза
-гороху
-хмелю
-айстр
-мальви
-калини
-вишень
-вишивок
-багаття
-ставків
-лелек
-ластівок
-багатодітності
-предкошановності
-капустоквашення
-співу
-співання
-материнства
…
ця земля пропахла до кождого атома
цим щемом і дзвоном,
де ще кажуть “земля гуде”
–
ніде.

Це треба вміти чути,
вірус Франкó дає таку поміч
і
дитина,
юнак
гОден всЕ
прислУхатися до свОїх коренів
і
стати для оточуючих непосвячених
неадекватним і дивакуватим
тИм,
що з того часу
такий юнак
перестає шукати собі звичайне товариство
і
має все товаришів в собі
і
в своЄму містичному чутті єдиної родИни
з диваками всіх часів цієї землі.

Її зуд
не дає йому лінуватися,
не вірити в себе,
бо є кому його оговтати
і
накреслити вдячну цяточку світла
на цупкому горизонті
коли здається нема як пройти догори.

Це – свОя мова
і
цнотА
(відсів непотребних звичок і уподобань)
і
відзнаки за вперте самовдосконалення
і жертвИ.

Франкó
як та Римська вовчиця
на п’єдесталі
з цицьками
годував і годує тИх
хто бачить його такИм,
бо він таки – ТАКИЙ.

Він каже своїм дітям:
“пийте мОє молоко
від нього вам буде вічність
а не від пилкУ на лапках крильцят барвистих метеликів.”

Франкó з залізного каменю.

В цьому символі – перша посв’ята

к не кожен побачить
щО сАме вовчИця
–
символ
ніяк не жінОчого Риму,
так і Франко
–
символ
годівнИці
народжених цЕю землЕю
і
її безсмертним духом.

Москаль і жид і европеянИн
воліли б тО собі загрЕбсти,
але не йдЕ до них
гул неїхньої земли
з генетичним кодом
кодованим
на залізні криваві золоті тисячоліття зростання духовної сили
в незнищЕнних символах
прибИтих до землі-води і нЕба.

Тут небо не таке як деінде.

Ти мадрував
і
знаєш це дивне почуття,
що
щось
не так
із небом
і
сонцем
та
вітром
на чужинІ.

Ото – найпЕрше резонує в молодім,
що тИ
живеш тАм
де
був рождЕнний
люблЕний
викОханий
навчЕний співАти
і
слухати правдивий спів глибИн усіх часів,

душу твою
омиває
вітер води і сонця.

Дихаєш
серед
своїх
братів
–
поміч від них
у всьому
–
лиш прихили
свОю голову
їм
і
попроси їх
забрати
твій страх висоти,

вчуйся в тЕ
як
ті атоми
із
яких
ти
скла-
даєш-
ся
вжЕ
долАли
такі
самі
труд-
нощі,

як
з таких
от
як ти
живцем
повОлі
здирали
всю шкіру

заливали язик їх
свинцем,
потім ноги ламали
й кидали в болОтах,

забирАли зернЯтка життЯ твОїх внУків.

Ти виріс
як отава
опіслЯ пожеж й потопів.

Твій чагарник подер в паздір’я кінників орди.

Франкó не сам зробився,
він
–
позолочЕна ланка в ланцюжкови долі всіх поколінь сеї земли.

В тяжку годину він світив,
горлав,
дзвонив,
шарпав брудними
і
смердючими руками мерця
сучасне і прийдешнє
чистеньке
пусте покоління
духовно ненароджених людиноподібних ссавців
благополучних лиш собі
і
злополучних цій землі.

Відєх’ нєчєстіваго прєвозносящася, і высящася яко кєдры Ліванскія
І мімо ідох’, і сє, нє бє’, і взыска’х єго’, і мєсто йєго нє обрящєся

Свої помилкИ
і
епатажні провали
Франкó заслужив,
бо
в кождім є рівно світла і темряви.

Велич особистості богато вартУє,
бо ця Велич – не твОя,
ти лишень вбрався в неї,
аби сокрушити спільного ворога,
по тОму
–
маєш все повернути
і
стати знов прОстим,
таким
як всі твОї,
бо
тИ
–
такИй самИй,
але
“поклИканий” їх вартувАти,

їх путь,
їх сліпоту
що тягне в прірву
цілі покоління нас

Вмерла сила силенна людей.

За ніщО.

І тЕ нікого ніц не навчило.

“АдИ, синку, вздрИ як воно випадає
йти манівцями-хитрівцями
вівцями за горобцями.”

“Підніми очі, дитино, увидь сонце, небо
–
це твоє життя
і
надія
що твОї діти
вкриють цю землю своєю щоденною працею
і
теплО їх спрАвджених прОстих надій
та
сподівАнь
після спОвнення
–
знову вернЕться
як дощ
в скарб землі
що похований вглиб

від Чужого
й від ока Його

Ось, сину,
увИдь
вчУй
і втЯм

щО
То
такЕ
–
Франкó.