Цілуй же мене, фрумусете,
побачусь з тобою нескоро.
Гукають ворожі багнети
на пир за високі гори.
Тобі прошепчу :
" Кохаю."
Але не проси -
не залишусь:
В отцівському рідному краї
війна розкривавила тишу.
З'єднала нас пристрасть навіки
в огненне, прекрасне, єдине
без упину, без меж,
без ліку...
Сподівайся, люби -
не загину.
У коханні твоєму згораю.
За Карпати до него лину.
Та ж себе не знайду,
не дізнаю,
як лиш ним розлюблю Україну.
Цілуй же мене, фрумусете,
наче вперше,
неначе востаннє.
Бо ж на прощальнім
слові
куплета
мій потяг у горах розтане.

фрумусете (frumuseţe) румунською - красуня