улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону

вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
вона малювала не фарбами
собою мастила полотнище
вона не лякалася схибити
додати десь зайвого в лініях
шедеври не є ідеальними
неточні
всі в плямах та звивинах
хіба для шедеврів малюється ?
співається ?
грається ?
пишеться ?
живеться - тому і створюється
а створюється , як дихається...

вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку

додому поверталася повз парк і пішки
до біса всі ті швидкі маршрути
вино не в свято , а для душі як ліки
а потім музика
тихо
до півночі

читала вранці новини в газетах
і до роботи о пів на дев'яту
у вихідні - прогулянка містом
і кожного вечора - мандрівка парком

її не тривожило - а що скажуть люди ?
і байдуже було до обмежень законів
вона кожен день проживала щасливою
щодня
щомісяця
щороку
до скону...

вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
а очі натомість обличь
слідкували за відстанню

що їй чужі закони
й філософські істини
не до снаги тисячоліттям та ерам
переінакшити жінку
ти їй ілюзію закону -
а вона тобі реальність нових горизонтів
хочеш - лишайся
а хочеш - іди
її вірним рабом
персонально
довіку...

...насправді вона була звичайною
таких ніколи першими не помічали у натовпі
та навіть і потім , коли всі оглянуті
вона лишалася тінню і поза увагою

її не цікавили "привіт" і відразу ж "бувайте"
для неї зустріч - то магія часу , а не миттєвості
тому , мабуть , і лишалась вона тінню у натовпі
дотримуючись якихось своїх правил - беззаперечно

...насправді вона була ще дуже маленькою
дарма що ззовні броня замість одягу
всередині неї , десь між душею і серцем
складались іграшки
цукерки
і новорічні емоції

складались старанно - кожен зі штампом та приписом
по поличкам шаф - ідеальними товстезними стосами
хтось філософсько називав те багатство - спогадами
а вона продовжувала штампувати колекцію...

вона карбувала слова
витинала із міді
виливала із олова
не щодня , але майже щодня
помилялась
ставала навколішки
молитви її - то не сльоза
не прохання у Бога
прощення
молитви її - сповідь життя
з помилками
падіннями
злетами
вона таврувала роки
їх на нитку монистом нанизувала
візерунок плела від руки
не шукала краси
а мережила істину
а ще інколи , для душі
для душі на заплатки розхристану
обережно співала пісні
щоб не чули чужі - їх мугикала
вона спопеляла мости
вщент палила минуле
без болю
нащо їй були ті помилки ?
ті стежки , що в "нікуди" й "ніколи" ?
із безсонням сторіччя на "ти"
їй безсоння не кара , а благо
карбувала слова
і палила мости
і чекала на щастя
чекала...

2023 рік

Вона ніколи першою не починала розмови
ніколи першою не надсилала закликів на двобій
така маленька й крихітка , з очима кольору діброви
вона одна на цілий світ сказала : " Він - Мій !"
і найвідважніші , та найхоробріші
із тих , що голими руками розривають сталь
усі вони - неначе перед цим зустрівшись та домовившись
покірно слухали її крихку мораль...

2022 рік

а що їй лишається ще ?
коли всі кордони подолано
звання всі геройські отримано
й дерева дбайливо зрощено ?
історії почуттів всі прожито
кришталем троянд тавровано
спаплюженим серцем скроплено
надією наново зроджено ?
зостатися тут ? на Бога !
невже в світі є оптимісти ?
дорога - ось правда... дорога
для геніїв і реалістів
і байдуже цій дорозі
що було он там і що буде
вартують для неї сльози
вартують для неї і будні
вона не для всих. Ледь помітна
мов буря в жіночому серці
можливо тому лише геній
до неї тихенько озветься...

2022 рік