Поглянув захід,
сонцем подививсь,
Засяяв в вікнах,
мить… і вже не стало,
Лише рум’янець
ніжний залишивсь,
Все в сутінках
зникало, затихало.

Спустились роси,
травами пройшлись,
Перегукнулись сови, закричали…
Знов відізвались,
в спогадах знайшлись
Життя події,
що колись втішали.

У річці цій
не видно мені хвиль,
А та ріка
в вікно мене вітала,
Вона далеко,
за багато миль,
Я пестила ті хвилі,
рахувала.

Схід піднімав,
а захід спати клав,
Удень дивився
південь мені в очі,
А вітер з півночі
все хвилі підганяв,
У них дитиною
так хлюпалось охоче.

Тепер з вікна
стрічаю сонця схід,
Лиш зрідка бачу,
як воно сідає,
Там, у селі,
ховалося за брід,
Тут ліс густий
собою закриває.

23.06.2024.

• Твір:

  В своїй задумі
  похилились лози,
  Осінь пішла
  і сум заполонив,
  Трава погнулась ---
  вітер приморозив,
  І кущ калини
  вже не веселив.

  Шуміли з вітром
  очерет, осоки,
  У гаю ясен
  жалібно скрипів,
  А із птахів лиш
  чувся крик сороки,
  Вздовж берегом
  розкотисто летів.

  В воді здавався
  зілля кущ букетом,
  Слід на болоті
  вибився-прилип,
  Блукали хвилі
  поміж очеретом,
  Ніби здригалися
  на жалібний той скрип.

  Струмок стікав
  у річку, хлюпотіла
  Пінилася між
  вербами вода,
  А нагорі
  під вітром тріпотіла,
  Груша стара,
  беззахисна, одна.

  18.11.2023.