Одного разу, в саду чудовім,
З’явився хлопчик, як іграшка славний.
По одягу і вигляді барвистий,
Здавався він з казки приголомшливий.

Звали його Карлом, або Карликом,
Бо він був невеличкий на зріст.
Але духом був він справжнім великим,
Всіх таємниць у світі знав він вист.

Ходив Карлик по саду веселий,
З ним гралися квіти і комахи.
Він розповідав їм казки казкові,
І всім викликав радісні сміхи.

Аж ось одного разу, на диво,
На Карлика нашого поглянув
Злий Кіт-завідувач, злодій і мовчун,
І узяв його в свої лапи жорсткі.

“Ти мені тут не місце, хлопчику малий,
Твоя справа – гратися з м’ячем та кішкою.
А зараз я тебе заберу в свій хатину,
Там на тебе чекає справжня нелегка праця”.

Але Карлик не хотів там сидіти,
Він розумів, що життя – це гра.
І він придумав свій власний вихід,
І заявив Коту: “Я тут залишаюсь!”.

І почав Карлик радісно жити,
Гратися з квітами і з комахами.
Він придумав усілякі жарти й дурниці,
І всіх навколо ним змушував сміятися.

Так він став хлопчиком-іграшкою,
Але не залежним від чужої волі.
І хоч його злий Кіт не любив,
Карлик жив із усмішкою на губі.

Тож нехай живе Карлик-іграшка,
З радістю і гумором на устах.
І нехай всі навколо його сміються,
Бо він – жива гумористична мрія наша!