Хмари, мов клуби цукрової вати.
Так солодко і млостно на душі.
Мені хороше з тобою мовчати
Крізь серце пропускаючи вірші.
У плюскіт хвиль ми будемо вслухатись,
Що до берега їх вітер несе.
Нам з тобою хороше мовчати,
Наші серця повідають про все.
Мені з тобою хороше мовчати,
Схилюсь на твоє плече,
Молюсь, щоб календар життя з тобою долистати
Ні разу не шкодуючи про це...
любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
в їх вирі знаходжу я море блаженства
як пливуть поодинці чи разом вайлувато
я в кожній хмаринці відчуваю загадку
бачу форму, красу, насиченість, злет
шукаю пояснення чи знаходжу розгадку
складаю про них свій черговий куплет
бувало, маленькою сиджу на горбочку
під ним - наша хата, а в долині - село
здавалось, що хмари пливуть на візочку
от тоді я й потрапила до них у полон
й кожного разу, як поглядаю на небо,
там - хмарки кольорові великі й малі
і так мені - мило, і так мені - любо
неначе, від них є десь рай на землі
пливуть сині хмари й доганяють їх білі
тут враз всі змішались, десь взялись голубі
насторожують темні, а приваблюють сизі
що швидко з'явились в небесній млі
зачаровано дивлюся в небесну голубінь
пропливають хмариночки, а з ними й мої думки
якби ж мені знати, де - світло, а де - тінь
небеса таємниці приховали за лаштунки
з роками ще більше - закохана в природу
небо й земля - це основа з основ
щиро дякую Богу, що маю нагоду
під чарівним небозводом крокувати тут знов
любов до небес відчуваю з дитинства
так хмари любили наші мама і тато
тепер і я долучилась до їх чаклунства
своїм дітям зуміла ці почуття передати
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
- Мамо! Ти бачила хмари в воді
Такі шаруваті, перисті, руді?
Чи може ти бачила море у хмарах,
В яскравих, вечірніх, зіркових загравах?
- Я бачила, синку, збирав ти сунички
І очі світились твої, як зірнички.
Зірнички, що плили по морю небеснім,
Не було хмаринок, воно було ясним.
- Та я задивився в потічок грайливий,
Хмаринка купатись швиденько спустилась,
А я є такий фантазерчик мрійливий,
Вона не злякалась,на воду вмостилась.
- Була я такою малою, як ти,
Любила в тіні ясенів прилягти,
Дивитися в небо, зірки рахувати
І потай від всіх свої мрії ховати.
- І в мене є мрія єдина, одна,
Я хочу, щоби закінчилась війна,
Щоб ти вечорами не плакала гірко,
Щоби ти спіймала свою супер - зірку!
- Я хочу сказати, синочку, тобі,
Я теж хочу бачити хмари в воді,
На гойдалку сісти, піднятися ввись,
Щоб все, як раніше, щоб все, як колись.
- Я знаю ти, мамо, побачиш ще хмари в воді,
Я ж виросту сильним й захищу у біді,
По мирному небу пройдуть кораблі,
Бо мати і син - це життя на землі.
А зараз молімся за тих, хто помер,
Хто нас захищає від лютих химер,
Хто сон береже і стоїть на посту.
- Матусю рідненька, я так швидко росту.
Марія Грушак. 28.06.2022р.
Ну ось, вже гроза,
І хмари так страшно гуркочуть,
Так швидко по небу летять,
Немовби сказати щось хочуть,
Можливо, десь там, в небесах,
Там, звідки вони прилетіли
Збирались собі десь в лісах,
І дощиком стати хотіли,
І вже вітерець їх пригнав,
З-за гір, з-за лісів і долини,
І просто для них він сказав,
Що землю вони поливати повинні,
І ось вже тепер із небес,
Так дощиком падають хмари,
І, мовби з казкових чудес,
Природні лунають фанфари.
29.07.2021.
Віра Дукач.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
