Погляд опускається
Ноги все вагаються
Підходить, чи хай лається?

О мріє незабутня
Оголена й завжди попутня
Чого боятись починаєш?
Стихни!
Відчуваєш?

Ти зіницям довіряєш?
Ти собі не уявляєш!

Та не бійся, тут не страшно
Просто холодно
Й не все тут рясно

Чека тебе перфузія!
Судинна оклюзія!

Не плач
Я повернусь

Можливо…

Бо ти надто нестримна
Так і так – ображена
Від чого ти там вражена?

Погляд підіймається
Мозок все вагається
Забрати, чи хай лишається?

На пляшці літри
Води не має
Стаєш на скло
Воно не б’ється
А холод тільки обіймає

Зрадій мені, бо відчуваєш
Хоча би щось
За ці роки

А сміх свій точно пам’ятаєш?
У той останній день, коли його і не чекала
Отримавши – ну дуже міцно обіймала

Дурниці коїла такі
Що мозок вже на самоті

Не хоче спілкуватися з тобою
Такою злою
До власного життя

Якщо те скло не розіб’єш
Літри в себе не віллєш –
Помреш така красива
І будеш геть не сива

На пляшці літри
Води не має
Стаєш на скло
Воно не б’ється
А холод тільки обіймає

Зрадій мені, бо відчуваєш
Хоча би щось
За ці роки

А сміх свій точно пам’ятаєш?
У той останній день, коли його і не чекала
Отримавши – ну дуже міцно обіймала

Дурниці коїла такі
Що мозок вже на самоті

Не хоче спілкуватися з тобою
Такою злою
До власного життя

Якщо те скло не розіб’єш
Літри в себе не віллєш –
Помреш така красива
І будеш геть не сива

• Твір:

  Весну чекають всі, зиму ж-ні,
  Бо зима-то холод і завії.
  Зимою холодно й мені,
  Лиш спогади про тебе гріють
  Ну що ж, нехай зима іде.
  Сади прикрасить інієм сріблястим,
  Між хмар барвінком небо зацвіте..
  Ти згадуєш мене? Скажи. Як часто?
  А я люблю у вечори зимові
  Впадати в спогади чудесні,
  Гортать, як кінострічку дні чудові
  І наші згадувати весни...