Павутина пройдених мною доріг
Мені одній лиш - до болю знайома.
Мала Батьківщина... Батьківський поріг.
Перші світи... Вже - не вдома.

Здається, повернусь й буде, як колись,
Та стелиться інша стежина.
Студентські роки... Зорі в парі зійшлись.
Поруч - омріяна мною людина?

Якби доля всміхнулась щасливо й добре,
Не пройшла б я тих всіх перехресть,
Думки ночами не бігли б за обрій.
Монологи - за крок до нещасть...

Та попереду - море нових доріг.
Вже сміло йду я по них не сама.
Промінчик сонячний в вікна до мене прибіг.
Діти з радістю кличуть: "Ма..."

І повели в майбутнє нас нові стежини...
Разом дружно по них ми пройшли.
Віддалялись вони від тієї місцини,
Де так довго колись до цього жили.

Лишились позаду всі щастя й тривоги,
Море друзів хороших і близьких людей.
Лист осінній лягає мовчки під ноги.
Потяг мчиться вдаль... Ей, життя, ей...

Столиця стріла нас гордо й велично.
Двадцять років вже скоро буде.
Попрощалась з минулим своїм я навічно.
Назад дорога навряд чи мене поведе...

Павутина пройдених мною доріг -
Лиш у спогадах. Нема вороття назад...
Сумний без батьків є отчий поріг.
Все, що досі було, забрав листопад...

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Яким неспокійним став світ...
Нас на планеті - вже аж вісім мільярдів.
Війни за території, ресурси, їжу, воду вбивають цвіт.
Звучать мелодії з надривних акордів.

Яким непередбачуваним став світ...
Говорить про одне, а робить зовсім інше.
На арені - як не злодій, то бандит чи пройдисвіт.
Негативу з кожним днем все більше й більше.

Яким безжальним став світ...
Людське життя зовсім нічого не значить.
Серця у вбивць - тверді, немов той граніт.
Хіба колись їх ще хтось пробачить?

Яким несправедливим став світ...
Одні - багаті та ситі, а інші - бідні й голодні.
Життя пересічних людей та еліт -
Як рівень води у криничці й безодні.

Яким ненадійним став світ...
Правда й честь нині - зовсім не в моді.
Куди не глянь - зло, нерівність, брехня, пустоцвіт...
Хочеться крикнути: "Та годі вже! Годі!!!"

В цьому шаленому світі - вісім мільярдів людей
І всі ми хочемо щасливими бути.
Скільки ще кому, з нас, випаде днів та ночей?
Треба вже в мирі, шані, злагоді і любові жити!

Всім нам в небесах сяють однакові зорі
Й одне сонце над людством вранці встає.
Ми - сучасники. Двадцять перший вік - надворі.
Живімо чесно! Іншого шансу вижити в нас немає.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Мудрі Українці сіють жито й пшеницю.
Радіють Батьківщині, родині, життю...
мокші нищать війною Україну, її столицю.
Тішаться запаленому ними багаттю.

Роботящі Українці працюють і дбають.
Живуть господарно, по-людськи, красиво.
москалі - п'яниці, ледачі, нічого не мають.
Звикли красти й вбивати, світу на диво.

Добрі Українці дітей вчать добру.
Гідність прививають їм ще із колиски.
орки навчають нащадків ненависті, злу
Й проводжають на війни під оплески.

Порядні Українці лишають достойний слід.
Їх поважали й поважають в усьому світі.
русня заслуговує на найгірші прокльони вслід.
Розставила собі під ноги заплутані сіті.

Культурні Українці мають власну культуру.
Знають свою історію, множать традиції.
ординці примножують скарби завдяки терору.
Живуть грабованим від окупації до окупації.

Набожні Українці йдуть серцем до Бога.
Вірою й правдою служать йому.
московські фарисеї в церкви ввели духа злого.
Собі поставили на "лже-вірі" крапку, не кому.

Україна й росія - сусідні держави.
Те ж саме повітря... Та ж сама земля...
Ми йдемо крізь терни до світла та слави.
вони пливуть по маршруту "одного" корабля.

"Що посієш, те й пожнеш" -
Гарне українське прислів'я.
"Не рий яму комусь, бо сам упадеш" -
Мудро радить народне повір'я.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко