Ми часто задумуємось, а що ж буде далі!?
Тривога так гірко обвиває думки...
На місяць уже не будуємо плани,
Лиш "завтра" з надією чекаємо ми.

Колись планували на рік наперед
Відпустки, поїздки, мандрівки по світу.
А зараз ми вдячні за кожен наш день,
В якому живі всі - батьки наші й діти.

Колись споглядали у небі літак
Й раділи, що низько над домом літає...
А зараз в підвалах від жахливих атак
Ховаються діти, бо літак той стріляє.

Колись тиша довкола додавала лиш суму,
Та й нудьги додавала, як ми думали, нам.
А зараз ми просимо спокою й миру,
І тиші - без тривог і гармат.

Усе в порівнянні - прийшов час порівняти,
Урок свій жорстокий нам диктує війна.
Напевно, дійшло до нас, що нічого не варті
Усі наші плани, коли миру нема.

Та мусить вернутися мир в Україну,
Щоб ми знову навчились його берегти.
Напевно й для того, щоб ми зрозуміли,
Яка найдорожча цінність в житті.