Від сивої давнини, в тумані часу,
Стоять кургани, мов пам’ять в камені.
Тут тиша, що чує віки в небесах,
І сліди вояків, що спочили в землі.

Під травами зростають легенди,
Кожен пагорб — мов сторінка старого летопису,
У кожному кургані — боротьба, честь і сила,
І відголоски древніх битв, що спочили в серці землі.

Вони мовчки стоять, як свідки минулого,
Невидимі герої, що не зникли, не забуті.
Кургани, мов віковічні вартові,
Ніколи не покидають свого краю, своєї долі.

Знову і знову вітри їх будять,
Та в їхніх серцях лише спокій і тиша.
Вони нагадують нам, що час не зупинити,
Але пам’ять про героїв живе вічно.