Ой, не легко на чужині доленьки шукати,
Та не має мого дому,ніде й померти.
Ніде душу прихилити,ніде одпочити,
У чужому краї рабом у панів служити.
Дім мій ділить і шматує влада на кусочки,
Рве, мов пес лютий,скажений, землі по шматочку.
Пхає,тикає де може, гроші все ховає.
Люд звичайний в нашім краї спокою немає.
Що не слово л’є,мов медом хоче помастити
Але з рота лиш утруту може свого лити.
Скільки люду осудило мої заробітки,а у мене дома жінка, в мене дома дітки.
Як їм в очі бду дивитись,як не буде їсти,
Не буду могти ні впасти,ні лягти,ні сісти.
Всі рахують мої гроші,бо я заробляю.
Знали б ви,сердешні люди, як їх получаю.
З всіх боків болить й коле,руки трусить втома.
Й мрія є лише одна, опинитись вдома.
Не потрібні ні фортеці, ні повні кишені,
я б хотів землі милої набрати у жмені,
Удихнути рідний вітер на повнії груди,
і дивитись аж до країв на свої бермуди.
Бо нема рідніше краю ніж там де родився,
де ти бігав босим – голим, де ти оженився.
Де тебе сім’я чекає і батько і мати.
Ось де справжня,люди цінність, не гроші і злато.

Заспокоює душу гетьмана діва-квітка,
Пригортаючись до грудей білою лебідкою.
Їх поєднала доля в нещасливому вирі подій,
Та не полишили закохані своїх мрій.
«Дочекаюсь!» — шепотіла кохана голубка,
Тихо плачучи від очей чужих по закутках.
«Не прощаюсь!» — гетьман їй відповів,
Та й до саду востаннє повів…
Ховавсь місяць від цілунків гарячих,
А серце дівоче так гірко плаче!
«Не діждусь» — душа птахом рвалась,
Вже із милим навіки прощалась…
Та гетьман у снах повертався з війни.
Діва просила: «Не йди, обійми!..»
Проте Кістлява так міцно вхопила,
На чужій землі схоронила.
Помарніла від горя діва-квітка,
Що мала цвісти пишно влітку.
Нещасливе кохання обернулося болем,
А кохана гетьмана — тополею в полі…
21.10.2022

• Твір:

  І знову спека, знову біле щось,
  не синька неба з хмарами, як вата.
  І тисячі доріг. Усе збулось.
  Аж кілька тижнів я була багата.

  Багата плесом неба і Сули,
  багата раєм, де купають щастя,
  була сповита легітно: були
  палких обійм і радості причастя.

  Та увірвалася на всім лету
  з весни, із квітів травня мого краю,
  від прохолоди й рідних в самоту,
  у смог і спеку. Наче в пекло з раю.

  Я знов плестиму тисячі доріг,
  мереживом витинаним узори
  туди, де вітром щастя - навідліг,
  туди, де вмите небо й рідні гори.

  Плестиму шлях до роду, до весни
  до осені і снігу, і морозу,
  туди, де літо опозит зими*,
  туди де гримкотливі свіжі грози.

  Я знов сплітатиму стрічки доріг
  і вишиватиму із слів узір,
  що приведе мене на ваш поріг,
  туди де радість, де ви всі. Мої.

• Твір:

  Малювалось, витиралось:
  Тут шлях, тут тополя,
  Там словами, там ділами
  Писалася доля.
  Завивались у віночки
  Паничі і мальви
  Розплітались. На тім місці —
  Павичі і пальми.
  На тім місці, де плелися
  маки і жоржини,
  Мали вплестись дві донечки,
  А ростуть два сини.
  Ворожила ворожіля
  Й циганка гадала —
  Ані одна, ані друга
  Правди не сказала
  Сама собі зворожила
  Та й начаклувала
  Щоб на місце матіоли
  Молочай вплітала.
  Щоб вишила далекими
  Рушники-дороги.
  Щоб по глині, по чужині
  Та ступали ноги.
  Щоб роками, як билина
  В суховій хиталась,
  Рідко-рідко до родини
  Серцем прихилялась.
  Екзотичними квітками
  Вишивала долю...
  Нахрестила-змережила
  І радості й болю.
  Виписала як зуміла,
  Сплела як сплелося,
  Вишивала-ворожила...
  Таке і далося.

  3, Червень, 2021, Індія
  #مرینا_اکرام
  #MarynaAkram
  #МаринаАкрам
  #मरीना_अकरम
  ©