Життя перевернулось до гори ногами,
І перше вересня не виглядає святом.
Діти сидять спілкуються в екран -
Навчання виглядає так «онлайн».

Діти звикають до нових реалій.
Третій навчальний рік їх крізь екран навчають.
Зростає покоління тих дітей,
Кому «онлайн» стандарт навчання вже.

Втрачаються контакти персональні
Звикаємо ми жити всі в «онлайні».
Навчаємось, працюємо і дружимо -
«Онлайном» ми життя своє паплюжимо.

Емоції можна не виражати,
Про них «емодзі» зможуть розказати.
Життя дітей стає то взагалі не емоційне,
Бо крізь екран сприймається його картина.

Немає бігання по коридорах,
Бійок, косичок смиканих, на стільці кнопок.
Парти немає, на якій дружба зростає.
Онлайн-емоції. Життя в онлайн вростає.

Як вища міра покарання українського життя -
Садки дитячі пропонують вже «онлайн».
Дітей трирічних, яких і так не відірвати від екрану,
Садять на голку норкотичного «онлайну».

Лише війна в «онлайн» ніяк не переходить.
Саме тому до школи діти і не ходять.
І збудження, у вересні нове щось починається,
Втрачається, втрачається, втрачається…

Сьогодні дівчина у перший клас іде,
Щастя який навчатись в школі припаде.
Приходити фізично буде в клас
І бачити безпосередньо вчителя.

Та шестирічна дівчинка, яка
Сказала, що навчатись буде «навпаки-онлайн».
Та, для якої незвичайне відбувається,
Бо неонлайн життя розпочинається…

01-09-2023

Вже зацвіли в моїм саду півонії,
Їх аромат рознісся по землі!
Рожеві, білі, жовті і червоні,
Немов ковток цілющої води!

Ті пахощі - солодкі до дурману.
Немов напій богинь, що душу молодить.
Чуттєвий, щирий, ніжний, без обману,
Що так дитинством й юністю манить.

Бо ще з дитинства пам'ятаю квіти,
Такі нестерпно гарні і п'янкі!
Нам дарували весняні привіти
Прекрасні, ніжні, ароматні пелюстки.

А ще з півоніями бігли ми до школи
В палкі обійми найкращих вчителів!
Ті пишні квіти на останній дзвоник -
То був зворушливий дарунок школярів.

Такі то незабутні ці півонії,
Бо ж спогади не стерти із душі.
Не на весни мелодія симфонії -
Ми ж потребуємо так ніжності й краси!