Її любив він, її коси,
В ті кольори пірнав,
Де б не ходила вона боса —
Услід птахом літав.

Кружляв той вітер,
не втомлявся,
Все осінь пригортав,
Рудим волоссям милувався,
У косу заплітав.

Вона ж пішла, у ніч, росою,
І зник там слід, пропав,
А він шукав, зітхав порою,
В тумани заглядав.

19.05.2025.
Ганна Зубко

Крута дорога, берег, хвилі,
По правий бік лиш камінці,
Зір напрягається щосили,
Блудить, шукає чебреці.

Дорога вниз з горба сповзає,
Каміння мохом поросло,
А чебреців й стебла немає,
Наче й ніколи не було.

Були, цвіли, втішали очі,
І пахнув вітер чебрецем,
Росою вмиті після ночі,
Сонцем ціловані, дощем.

Берег все хвилями стелився,
З всіх боків вітер заглядав,
Погляд не вірив, не змирився,
Сліди минулого шукав.

15.06.2024.