у мені живуть чотири:
одна — вперта, мов стіна.
друга — сяє, як те щастя,
чи сама, чи не сама.
третя — ніжна і ранима,
прочитай з її лиця;
а четверта — як картина:
як мистецтво з рук творця.
усі разом – блискавиці:
то сміються, то у бій.
всі чотири таємниці
так живуть в душі моїй.
14:59, 04/11/2019 (Тернопіль, вул. Бордуляка)
Я часто в думках своїх, про тебе вірші складаю
Малюю твій образ ясний у думці кожен день.
Коли ніч тихо падає, коли світанок грає
Твій голос в серці моєму – найкращий із пісень.
Твоя усмішка світла, як сонця ніжне сяйво
Твій погляд – мов зірниця в безкрайній висоті.
Тебе одну я в душі своїй завжди шукаю
Бо ти – мій спокій в бурях й мій шлях у темноті.
Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.
Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.
Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.
Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.
Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.
І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.
Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.
Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.
Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.
Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.
А хмари дощ і сльози сіль
І радість мир – образа біль
Зима морози заметіль
І тільки щастя наша ціль
Душа то плаче то сміється
Ріка життя пливе і ллється
Відчуй свободу все минеться
Написане лиш не зітреться
Вдивлявшись в новий горизонт
У нові дні у майбуття
Ще непомітна залишилась
Вся простота цього життя
І ми на рівні відчуттів
Інстинктом мислення і слів
Не розміняли свої душі
На те що світ цей заповів
І знову осінню сумною
Фантоми щастя за спиною
Я йду високою горою
Зі мною віра наче зброя
Дорога встелена журбою
І ця дорога тільки моя
Давно вже дні хрестами стали
Дивлюся вдаль свого причалу
Ця осінь все мені віддала
Вона мене від бід ховала
Вона так лагідно шептала
Вона усе про мене знала
Я часто думаю про все:
про філософські категорії буття,
політику, релігію, історію
й про сенс життя.
В мережі побутової рутини,
я думаю про аморальності й моральності людини.
Коли готую їсти, я думаю про моду,
а стоячи в метро про світ і про природу.
Коли йду вулицею, думаю про час,
ну а коли приходжу, я мислю про контраст.
Буває іноді я думаю про холод,
а іноді про війни і про голод.
Буває, що думки торкаються до неба,
а потім я міркую про потреби.
Я думаю про друзів і родину,
про ще не намальовані картини,
про ненаписані ще книги й несказані слова,
від цього обертом йде голова.
Буває хочеться думкам сказати: “СТОП”
і припинити їхній цей галоп,
і усміхнутися, і звести погляд в небо:
щоб буть щасливим – думати не треба.
Для тебе украду я з неба зорі,
Сховаю в пазуху я крихточки тепла.
І ехо вітру подарую в полі,
З кишені вийму залишки добра.
Для тебе змушу води обернутись,
Притулю губи до холодних рук,
Мені б до твого серця доторкнутись,
Відлунням вчути його тихий стук.
Для тебе щастя різнокольорове,
Для тебе пісні,що звучать без слів.
Усі луги тобі,поля,діброви,
Чим ще б тобі любов свою довів.
У твою честь схилилися доземно
Ліси,що свідком вічності були.
Для тебе соловей співає чемно,
Так як і в опері б ніколи не змогли.
Заквітчу голову твою я різнотрав’ям,
Усиплю їх я росами зі сліз.
Мільйони літ в твоїх очах блукав я
І віднайшов у них я цілий світ
Для тебе украду я з неба зорі,
Сховаю в пазуху я крихточки тепла.
І ехо вітру подарую в полі,
З кишені вийму залишки добра.
Для тебе змушу води обернутись,
Притулю губи до холодних рук,
Мені б до твого серця доторкнутись,
Відлунням вчути його тихий стук.
Для тебе щастя різнокольорове,
Для тебе пісні,що звучать без слів.
Усі луги тобі,поля,діброви,
Чим ще б тобі любов свою довів.
У твою честь схилилися доземно
Ліси,що свідком вічності були.
Для тебе соловей співає чемно,
Так як і в опері б ніколи не змогли.
Заквітчу голову твою я різнотрав’ям,
Усиплю їх я росами зі сліз.
Мільйони літ в твоїх очах блукав я
І віднайшов у них я цілий світ
Зорю… Я подарую тобі зорю,
Нехай сяє і вдень і вночі.
Люблю… Прошепочу тобі люблю
Знай про це,я так хочу.
Роки, не пройдуть просто так роки.
Я вірю в це, я це знаю.
Доторкнись лиш моєї руки
І дивись я літаю.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
