анулюються
мрії мої
без остатку
бо ж
нІкому бУде
їх
мріять
без мЕне

збирав я
букет
дуже рідкісних квітів
і
все оглядаюсь
кому все
це треба ?

чи буду радіть я
як світ цей загине
без мОго застУпництва
перед богами
яких я знайшов такИ
пошуком довгим

вони мене кликали
і
вибирАли
яким б лабіринтом
мене випробОвувать

щоденно щонощно
я пер до них вгОру
і
все віддалявся
від прОстих людей
що жили буденно
і
однакОво так

любили святА
та плекАли дітей своїх

нікОму із них
бог
не дуже й був трЕба
й
без нього
багато так
треба зробИть булО
у
тім
мотовИлі
що
перед очима
у кождого
хто
заповзЯвся пожИть булО

суєт суєтА
позастИлані справами очі
у
рабськім полоні
тягнУть непосИльну шлеЮ
від “досвітніх вогнів”
аж до пружної темряви ночі
дріб’язково згорає
останнє життя
ні про щО ні за щО назавждИ

піраміда обов’язків
з кожним
днем
важча
і
вища

олов’яним солдатиком
прямо іду

криво їду
в машИнці
жжужУ як та бджілка
що в вулик
кривулЯсто
упЕрто прямує собі

і
мед
свОго зтЕртого серця
додому безсИло несЕ
по-
сміхАючись
в дзЕркало зАднього вИду

бОже прАведний
дАй мені
трОхи ще
сИли

йти і їхати
стежков
що нею
я їду і йду

та дорОга –
усЕ
що я маю

та дорОга
мені дорогА

бо
на ній
я зустрів
свОє щастя нещасне
найдорожче у
цьому житті

і
плачУ
лютій дОлі
за все
получЕнне
найвищу цінУ
болем серця могО

що тріпоче як прапор
і
з діркАми від куль
що летіли
відтіль
де
сиділи
чужі мені
люди
що
знічев’я стріляли
у
інших
людей

що
ж

чужинці кругОм
в наче ситій країні
ненаситні у всім

світло сонця
розгойдує вітер

я
їду
додому
де
може
засну

хай при-
сниться
мені
полохливий світанок
не такий
як завжди
а
неждАнний
негАданний
ранок
з пришестям
волхвів і сивілл

і
зорЯ
ззнаменУє
новЕ

і новИй я
новОю
дорОгою

стану йти
по новОму житті
чи
“життЮ ” ?
чи
” життЯм” ?

все одно

головне –
буду жити
чимсь новим
і
дражлИво важлИвим

такИм

як ніколи до тОго не жив

цінуватиму мить
і
на-
тхнЕння
не
дам відганяти собі
відмахнувшись
настИрної мухи
мук творчості
щО
тов дитинов малОв
спать не дають
і
всю ніч
забирають

всі ночі і дні
ні сонця ні неба не вИдко

все пишеш

рука не встигА

на ходУ за-
буваються
фрази
і
дійсно
їм тісно
в тво-
їй голові
з такими
дурними руками
що втрИмать
не гОдні те слово
що двічі не прИйде
до тебе
знізвідки
і
будеш жаліть
не впустивши у хату
гостЕй із гостИнцями

тОрби напхАті
довЕрху
на плЕчах
у них
із собОв

і
з тобОв
зу-
стрічаються
очі
їх
неземні

у них – мОрок
чорніший за ніч
і
болючіший
пекла пекучого
п’яти твої
тим таврОм
що його
уже нІкуди стАвить
на тОбі
однІм

жалюгІдно малІм
і
кривАвім

павутинка та
срібна
і
крапля росИ в ній
знаменУють що
бУде
іщЕ
один день
нам дарОвано

і
розвЕрзнеться тьма

буде спАлах

засвітиться сОнцями світ

так побАч же
усю його велич

і
вічності слід
нейздісненний