Непотрібні батьку ми були,
Поки він молодим ходив.
А тепер старий – згадав про всіх,
Та хто ж назад поверне дні?

Мати вірила йому завжди,
Любила, берегла, чекала.
Та чи знала, що для нього
Ми – лиш тінь, що промайнула?..

Я доріс і сам збагнув:
Бачити нас він не хотів.
Бо якби у серці мав любов –
То знайшов би тисячу шляхів.

Мати й досі батька любить,
Хоч її любов він губить.
Ось такий він – чоловік,
Що життя розбив навік.

Діда з бабою любив,
Та до них не поспішав.
Зараз би обійняти їх,
Та вже пізно… Вже їх нема.

Тож якщо мрієш досягти –
Не марнуй, не відкладай.
Життя не дасть назад пройти,
Лише вперед… Лише тримай!