Високо йде він, мов гора,
Степами шириться хода.
Очима блискає, як грім,
В душі – вогонь, у серці – дім.

Навколо зграя – гавкіт, лють,
Але наблизитись не смуть.
Бо кожен знає – тільки звук,
Летить, як вітер, їхній дух.

Вони ж у тіні – злості мить,
Та страх їх душить і душить.
Бо сміливець не кине слів,
А тихо зробить все, що вмів.

Собаки брехом світ трясли,
Та з місця навіть не зійшли.
А він – один, та як скала,
Що жоден шторм не подола.