Вона була неймовірно вродлива.
Неабиякий мала шарм…
Одягалась порядно, не хтиво.
На плечах був прозорий шарф.

Шовковисте по пояс волосся.
Чобітки до колін з каблуком.
Помічали завжди її хлопці.
Не один вже пішов з гарбузом…

Її розум, мов космосу сила,
Розмова, як спів солов’я.
Давно вже себе оцінила,
Точно знала, що хоче в життя.

Дітей жінка сильно любила,
Та тримала собаку й кота.
Але вірила спрагло, щосили,
Ще зустріне свого короля.

Вона була неймовірно вродлива.
Їй ніколи не сумно одній.
Жінка, що себе полюбила,
Мов цінний музейний сувій…