Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.
Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини все долає,
То десь внизу він, то вгорі.
Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік іде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.
13.05.2025.
Ганна Зубко
Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.
Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини все долає,
То десь внизу він, то вгорі.
Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік все йде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.
13.05.2025.
Ганна Зубко
Розхвилювався Буг широкий,
Густіші верби, мов, сплелись,
Немолодий вік, одинокий,
Іде, похнюпившись, кудись.
Але куди — того не знає,
Бреде у холоді, жарі,
Горби, долини, все долає,
То десь внизу він, то вгорі.
Вслід вітер дме, то заганяє
В свої обійми, у жаркі,
А вік все йде, роки збирає,
Як лід холодні і крихкі.
13.05.2025.
Ганна Зубко
Котрий день іде дощ, накрапає,
Хмурним небом
над садом висить,
Пропав сніг, і сліда вже немає,
Не біліє зима, не блистить.
Потемніла земля, сад спустілий,
Змокле листя поміж трави…
Уже сниться
зимовий день, білий,
Й безголосі у ньому пташки.
Подих вітру там не спіймати,
Й прохолоди не чути у снах…
Дощ продовжує накрапати,
Сум — блукати
в спустілих садах.
11.12.2024.
Ганна Зубко
Сунуть небом хмари,
вечоріє, дощить,
За вікном
дуже швидко темніє,
Там вже осінь іде,
ледь грозою шумить,
Дивись, слідом зима забіліє.
Встигне осінь, потішить,
подивує своїм
І туманом, і лагідним сонцем,
Завітає до всіх берегів і садів,
Посміхнеться у кожне віконце.
14.09.2024.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
