Він в моїх очах малював світ.
В якому я ніхто і звати мене ніяк.
І ці кайдани несла я майже все життя.
Боячись на інший світ дивитись.

Кожного року ті кайдани,
Стискали до болю мої груди.
І вирувало лиш в думках,
я хочу намалювати для себе
Іншого світу.
Світу – в якому маю я ім’я!
Світ – в якому щаслива я людина.

І почала світ той малювати.
І яскраві фарби й пензлик знайшла.
І картина моя ожила.
І з’явилось на ній моє ім’я.
Я намалюю цей світ до кінця.
Адже в ньому є я і моє ім’я.

Ти хочеш знати моє ім’я?
Не хвилюйся…. З часом…
На твоєму сердці викарбую його я.
Повір!
Я все зроблю, щоб не забув ти його.
З часом ….
На твоїх устах моє ім’я лиш
усмішкою озветься.
А в сердці лиш добрий спогад.
А наразі – пока , пока!