Нас створено на фабриці виготовлення людей.
Ми граємося одне з одним, неначе з ляльками,
Створюючи ілюзію предметів, ідей,
відносин з коханими, друзями та батьками.
Ми живемо у своїх лялькових будинках,
заводимо дітей та домашніх улюбленців,
вечорами переглядаємо на екранах картинки
з зображенням гламуру та обличь глянцевих.
Не піднімаючи з обличь своїх вуаль,
Йдемо помірно одним шляхом в небуття,
суспільство вигадало спільну моду, релігію й мораль –
нам соціум диктує власний стандарт життя.

Люблю життя за майбуття,
За добрий погляд, за тривогу
Знайомих і близьких.
Люблю життя недовгої дороги,
Удач мінливих і крихких.
А ще люблю за дощ нежданий,
За шелест листя чарівний,
Люблю за те, що так жаданий
Сюжет казковий, непростий.
Люблю життя я за розлуку,
Люблю його я за кохання,
Люблю за горе і за муку,
Люблю за радість й розставання.
Люблю життя за Україну,
За те, що серцем ми багаті,
І дякую я за родину,
І за добро у нашій хаті.
За те, що маю свою долю,
Свою, чужої і не треба,
І за свободу, і за волю,
За щойно впавшу зірку з неба.
Люблю життя за захід сонця,
За розквіт, неминучий, днів,
За те, що бачила з віконця,
Як в небі журавель летів.
Я щиро дякую йому
За те, що в серці маю мрію,
За те, що маю змогу дарувать її тому,
Хто загубив свою і віру, і надію…