Ви відчуваєте, що вже прийшла весна?!
Чи бачили останні сльози хуртовини?!
То до останнього ще бореться зима,
Показує, що має повно сили ...

Та де ж та сила, коли вже листок
Так ніжно піднімається з-під снігу!?
Коли трава готує килимок
З весняних квітів, ніжних та красивих.

Коли і сонце посміхається крізь сніг,
Немов би каже до зими: "Пора тобі в дорогу!
Ми вже без тебе далі зможемо іти,
Ми не одні - ми поруч із весною!

Іди спокійно, зимонько- зима,
Бо прийшов час тобі відпочивати.
А ми так прагнемо весняного тепла!
Ну, все, бувай, весну йдемо стрічати!"

Вже березень, найстарший син весни,
Ввійшов в свої права, хоч ще й сніжок кружляє.
Дав він ще трохи часу для зими -
Щоби вона із нами попрощалась.

Ну, що ж, красуне наша весняна,
Ти там із квітами й теплом вже не барися!
Бо ми так хочемо вже миру і тепла!
Бо ж ми так хочемо квіток, трави і листя!

Щоби все зеленіло, пахло і цвіло,
І веселкові барви грали самоцвітом!
А ще б нам миру - принеси й добро
Для України нашої і для усього світу!

ДУМКИ ПРО ЩАСЛИВЕ ОШАТТЯ

( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ОДЯГНУТИСЬ БИ В ЩАСТЯ НАЗАВЖДИ» )

Одягнутись у щастя наза́вжди…
Але ж де його можна узять?
Якби міг, то зі скрині дістав би,
Чи пішов би його десь шукать.

Та даремними бу́ли б старання,
Бо його неможливо знайти,
Залишається тільки чекання,
Бо само воно мало б прийти.

Те ошаття не зіткане з ниток,
То ж в артілі його не знайти,
Не лежить на вітрині, як зви́ток,
І по нього по кладці не йти.

Та й не квітне воно серед квітів,
Не блука між дерев у саду,
Найщасливіша буду у світі,
Як в обі́йми його я впаду.

Та в уяві його я малюю,
І себе уявляю у нім,
На паркеті в думках з ним вальсую,
Разом з ним щоб заходити в дім.

Щоб ця мрія здійсненною стала –
Одягнутись у щастя-красу,
Я б його берегла, шанувала,
Заплела́ би його у косу́.

То ж за нього молитись й молитись,
І надію на це не втрачать,
Та й на зустріч із ним не спізнитись,
Аромат його в себе вдихать.

27.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

ЛЕТИ

…Звичайно, йди…Тебе я не тримаю
Й за тебе я в істериці не б’юсь,
Я всі мости між нами розбираю
Й за кращу долю Богу помолю́сь.

Свою́ дорогу сам собі торуєш,
Захоплення на мить, мабу́ть, знайшов,
Рожеві мрії ти якісь малюєш
Й порядності всі межі перейшов.

Роки́ летять й назад не повертають,
Напевно ти про це уже й забув,
А річ стару́ з роками викидають…
Чи може ти такого і не чув?

Лебідкою зали́шусь я наза́вжди,
Наза́вжди не залишишся орлом.
Подумати й над тим хоч трішки мав би,
Що є метал і є металолом.

Лети уже… лети, куди зібрався,
Прощальний вальс не будем танцювать…
Ти слів таких мої́х не сподівався.
Й альбом назад не буду я гортать.

Його наза́вжди, звісно, закриваю,
Давала шанс – його не оцінив,
Звичайно, йди, тебе я не тримаю,
Ти мав усе і все ти спопелив.

18.07.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 953964