Лукашенко не "батя" – ти зрадник!
Білоруська земля, як заказник!
Ти дозволив нас взяти в кільце –
Тож тримай на подяку слівце!

Ти наступний зі списку проклятих,
А ми здатні навалу втримати!
Невідомо твоїй голові –
Збереже нас Господь на Землі!

Наші воїни, наші солдати –
Всі в молитві…і Божа Мати!
Найдуховніша нація в Мирі,
Не покине нас Бог, бо ми щирі!

Долетить і до тебе привіт –
Зі свинцю надшвидкий переліт:
За Костопіль і за Полісся…
За наш край, за нашу пісню…
ND🤍
Надія Холод (ND)

ТРЕМТІТЬ, ПОВСТАВ Я
(ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ)

МЕНЕ НЕ МОЖНА ЗАЛЯКАТИ,
ТЕРПІТЬ ПРИМУСИТЬ ВОРОГІВ.
НЕ БУДУ Я, ЯК РАБ МОВЧАТИ,
КОЛИ ГРИМИТЬ БРЕХНЯ КАТІВ.

МЕНЕ НЕ МОЖНА ЗУПИНИТИ
СТРАХАМИ ЗБРОЇ, ЧИ НЕГОД.
Я ХОЧУ ВІЛЬНИМ В СВІТІ ЖИТИ,
БО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ Я НАРОД.

ХОВАЙТЕСЬ ЗРАДНИКИ ЗА СТІНИ,
ЩО ГРАТАМИ ОТОЧЕНІ.
ЗА НИМИ ЧОРНА ПІДЛІСТЬ ЗГИНЕ
У ЗОНІ ВАШИХ ЗЛОЧИНІВ!

ТРЕМТІТЬ, ПОВСТАВ Я, ВИРУШАЮ
НА ЗАХИСТ ПРАВДИ І СВОБОД.
Я З ВАС ЗА ВСІ ГРІХИ СПИТАЮ,
БО УКРАЇНСЬКИЙ Я НАРОД!

2004 рік Київ 234
Христина Пелікан
Христина Пелікан

Від безвиході ломить кістки.
Холодіють долоні від відчаю.
І розкидані долі шматки,
В прірві, що дедалі більшає.

А з минулого лиш телефон,
Який глюче постійно й висне,
Але в ньому життя марафон,
Ми на фотках і небо чисте.

Тепер маю "нове" життя,
Та не хочу я в нього візу.
Я не винесла з дому сміття…
Я "старе" не зібрала в валізу.
Анна Ворва

***
Як можна рідне слово не любити?
Не поважати землю, де живеш,
Де ще малим навчався ти ходити?
Неначе одяг ти старий дереш…

Чому ти топчеш дідову сорочку?!
Чому ти ріжеш корінь роду вщент?
Вона ж бо кличе: "Сину мій, синочку!",
А ти стоїш, мов камінь, монумент!

Спокійно споглядаєш сцени глуму
Над рідною землею раз у раз.
Та ж подивись, як плачуть клени з суму —
Сильніші та могутніші за нас..

Вони — і то від того жаху мліють,
Ховаючи під листя від біди,
І ніжністю, й теплом матусю гріють,
А ти хоча би совість розбуди!

Можливо, що вона зачепить струни,
Наповнить серце краплями добра,
Розсіється тоді туман отруйний,
І зійде парость нового стебла…

Як можна рідну мову не цінити?
Вона — мов сонце, мов ковток води,
Немов гніздо лелече, нами звите.
Де б ти не був — повернешся сюди.

Вона — мов пісня, що над полем лине,
Така шовкова, світла і проста,
Немов світанок, що у небі плине
Цілунком ніжним на твої вуста.

ISBN 978-966-949-998-1 "НЕБО НАСУЩНЕ"
ст.185
©️ #Орися_Каспрова
Орися Каспрова.

***

Віщують вітри — перемога вже близько…
Вже й подих її неповторний відчутно
Той свист у повітрі домáхи із блиском
Пророчить тобі, Україно, майбутнє.
Славетна хода — її кроки ритмічні,
Упевнені, повні надії і віри.
Земля українська, цвісти буде вічно!
Як звуки прадавньої сивої ліри
Колись понеслися увись і навіки
У пам’яті, в душах людських зачаїлись —
Зринають помалу… Для серця — то ліки…
І ти, наша земле рідненька, зболіла
Воскреснеш із попелу голубом миру,
Повстанеш з руїн, залікуєш всі рани.
А в жерлі війни (того клятого виру)
Засіємо спокій, блаженство, нірвану.
Віщують вітри — вже гряде перемога!
Вже й сонечко красне всміхається щиро,
Рясніють хліба у полях, у розлогих.
Як грім, серед ясного неба, твій вирок —
Цвісти-розквітати, добром багатіти,
Ясніти любов’ю, тобі Україно!
Лунають прапрадідів наших завіти —
Тебе сокотити дбайливо й сумлінно!

09/12/2022
©️ #Орися_Каспрова

Орися Каспрова