Я чекала.
Чекала що повернеться
Та й скаже: "не можу"
"не можу без тебе, та й досі кохаю".
Невже, то багато є слів що він міг би сказати?
Сказати що й досі чекає.
Може то чекає поки сама обізвуся
Чи хоть напишу я: "привіт"
Та мовчить.
Мовчить я це знаю, можливо і сам би хотів написати та досі не знає що ж то сказати?
Я знаю що вже не зателефонує,
Тому й телефон ніколи не вимикаю.
Пролітали вже й тижні, чи то місяці, та він все мовчав…
Та все-таки знає, як зателефонує – я обізвуся !
Я скажу: "привіт" !
Та він все мовчав.
Мовчав поки я чекала…
Левковець Вікторія

я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
дійти до сяйва
таємниць богів
я мандрівник
я фатум непокори
я сам закон
і сам гріховний жрець
я слово "так"
і слово я "ніколи"
я слово "ні"
і слово я "мудрець"
я небо вчора
а сьогодні море
я всюди , скрізь
де швендяє душа
я плоть і дух
я щастя і я горе
безмежність сліз
я грішна… я свята…

2008 рік.
Лана Краска

приходить день
завбачливо зустрівши
небес благословення , доброту
а світ лишень
чекає на узбіччі
допоки світло зрушить темноту
співа пісень
тужливо й ледве чутно
син сил природи – літній вітерець
приходить день
і ночі світ безмежний
своїм теплом знекровить нанівець
чекай на мить
що змінить видноколо
розп’явши світ
на декілька життів
шукай мене
допоки міф "ніколи"
не зрушить сила істинних світів
приходь у день
коли на серці смуток
коли на серці туманець невдач
приходь у ніч
коли повіриш в долю
коли майбутньому віддаш своє "пробач"
а я за мить
а я за кілька кроків
іду з тобою завше ніби тінь
лишилось тільки
дочекатись слова
що нас звільнить для пристрасних обійм
приходить день
чекаючи що доля
віддасть сьогодні в подарунок нам
чекає світ
чекає видноколо
віддавши силу ніжності словам

2008 рік.

Лана Краска

озвись до мене закликом тужним
озвись до мене , Вечорова Зоре
я винна , чуєш ? я тепер в журбі
тепер Земля голосить моїм горем
не проклинай за те , що неправа
помилка в тому , що я нині плачу
я хочу вмерти – та живу й жива
допоки серденько своє не страчу
ти відпусти мою печаль у тінь
я ж там уже навіки оселилась
збудуй для мене присмерку курінь
щоби за мною більш не голосили

2007 рік.
Лана Краска

подаруй мені сяйво весни
у брунатних завіях чекання
розтопи вічноликість зими
де немає надії світання
загуби у дорозі печаль
хай не буде у тебе нещастя
привідкрий таємниці вуаль
де поділося сивеє щастя
ти прийди хоч вві сні у мій дім
подаруй мені промінь єднання
щоб ступила я в новий розмай
забуваючи присмак прощання
залишися навік у журбі
все останнє відкинувши ночі
залишися зі мною… Моїм
диво – сном , диво – щастям пророчим…

2007 рік.
Лана Краска

ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна мов птах
ти мій не на вік
ти мій лиш в думках
шукаєш печаль
щоб зникла журба
ідеш у оману
здобуть каяття
а я за тобою
я всюди як тінь
я вітер наснаги
лиха заметіль
ти бачиш цей сон ?
ти бачиш мене ?
ти чуєш , любов
вже вітер несе
ти поряд лиш будь
чекай почуття
а я власноруч
віддам каяття

2007 рік.
Лана Краска

Велике місто. Ресторан в готелі.
Високий, статний, сильний чоловік
Ввійшов і сів, оглянув все довкола.
Він нервував, чекати він не звик.

Пляшку вина червоного, будь ласка,
Букет троянд і свічки принесіть.
І саму кращу, найніжнішу жінку
Мені сюди негайно приведіть.

Офіціант вклонився низько і покірно,
Приніс троянди, келихи, вино.
І чоловік побачив, як шикарна жінка
Спустилась сходами, шукаючи його.

Краса її вражала всіх навколо.
Вона була як казка, як весна.
Та очі бýли болісно сумними,
Й не посміхались ніжнії вуста.

Свічки горіли, полум’я тремтіло.
Тремтіла ніжна зморена душа.
Він випив келих, потім випив другий.
Налити жінці він не поспішав.

Він спопелює поглядом ту жінку.
Він власник тіла, але не душі.
Його нутро безмежно тріумфує.
Вона спокою хоче у тиші.

Пелюстки квітів він поклав на ліжко.
І сукню скинув для любовних втіх.
Він огорнув красу її собою.
Почув у відповідь він божевільний сміх.

Душа її не хоче більше бруду.
Свідомість шепче:,, Ти уже ніхто".
Вона як пташка хоче полетіти,
Не тішить жінку в світі більш ніщо.

Ця ніч була потворна і огидна.
Троянди пахли потом і слізьми.
Злиденна буду, без ошатних суконь.
Сказала жінка раз і назавжди.
Шпак Тетяна

скажи мені де мешкає любов
де відшукати шлях до диво – раю
які слова у безлічі розмов
тобі й мені присвячені… благаю
зустрінь мене , коли насамоті
іду у світ шукати сон – забаву
зійди як сонце в єретик – житті
і серед ночі зла знайди неправду
скажи мені для чого біль і сум
я теж людина , що жадає щастя
шукай мене… у веселкових дум
ти запитай дорогу до розп’яття
знайди загублену серед безмежжя "я"
врятуй мене від прірви – невідоми
там де розквітне папороть – краса
зустріне нас пророк свято – любові
я в тебе вірю , не згуби цього
серед безмежних пошуків розгаю
я поряд… там де жевріє любов
я поряд… там де подих диво – раю…

2007 рік.
Лана Краска

тарую час , відведений для бою
відважую печаль і сльози каяття
я не люблю . Та полюбить готова
твою журбу в зажурених очах
я йду у тінь , молюся до нестями
своєму ідолу Перуну й Лані – Див
прошу – нехай барвінком заквітчає
нам доля шлях до істинних країв
де щастя дощ раптово нас зустріне
посеред поля диких першотрав
де сонце час завбачливо зупинить
для двох , що загубились серед мальв
нехай лиш мить триватиме блаженство
мені однаково , аби з тобою йти
у нових днів нескорене шаленство
у нових зустрічей примарені світи

2007 рік.
Лана Краска