Стежка веде в город, між роси,
Жде, зачекалася земля,
Сонце підсушує покоси,
Вітер тихесенько гуля.

Доносить щебіт з саду поряд,
І дзвін коси із-поміж трав,
Гуде комар, бджола, говорять,
Красень метелик завітав.

Правдиву казку знов читаю,
Років гортаю сторінки,
Сльозу солону витираю,
Що притулилась до щоки.

29.05.2024.

Прощалась ніч і ранок згодом,
Лишивши роси і туман,
Із осокорів, біля броду,
Немов пророчив, сич кричав.

В тумані очі дня виднілись,
Промінням згодом заіскривсь,
Спадали роси, сонцем пились,
Із вітром день розговоривсь.

Вслухались верби в шепіт зілля,
У злети, щебети птахів,
У плескіт хвиль і хрускіт гілля,
У скрип безлистих ясенів.

28.05.2024.

Збиті коліна, синці і рани.
Це все дитинство і на
них подує мама.
Доросле життя – друге.
Не збиті коліна , немає синців.
Лиш тільки на сердці рани.

Дівчина з книжкою в руках.
Читає нині свої вірші.
Шукає душу ту в рядках.
І з кожним віршем все
знов і знов щось нове відчуває.
Там затамує подих ніжності й тепла,
там люттю кров нальється.
У кожного вірша історія своя,
яка до твого сердця доторкнеться.

Білий котик на нашому подвір’ї з’явився.
І блакитні очі мав, мов то сяйво неба.
Коли сходило сонце він тебе будив
і на галяві з тобою він сидів.
Мурликав пісню він свою і
так ніжно дивився тобі в очі.
А як настане темна ніч то
на охоту знов піде.
І там блукає цілу ніч і має він
свої пригоди.
А коли сходить сонце,
Хоч він і звір ,та все ж таки знає ,
що там його чекають.

Лісовою стежиною до замку
я йшла.
Там в глибині того лісу
незвичайна сім’я жила.
Мали вони чарівний палац і
величезного дуба.
Мов охоронцем до входу
замку стояв.
А в тому замку диво – дівчинка росте.
Марсель цю дівчинку зовуть.
А має з народження вона
довге волосся , що кожного
дня росте.
Цілющу силу має волосся те.
Прикладає його до рани вона
і все знов заживає.
Лікувала Марсель волоссям своїх
усіх і великих і малих, і звірят і пташок.
Приходили до неї і сліпі і на візочку.
Стрибали і бачили знову світ .
Одного дня лісовою стежиною
до замку відьма прийшла.
Бо почула про миле дитя.
Захтіла волосся собі те забрати.
І вночі в будинок зайшла.
До Марсель в кімнату забрела.
І тільки схопила сонне дівча,
та на захист її прилетіла зграя пташок.
Спасли Марсель від страшної біди
і цілющі коси її зберегли.

Воїни славетні,що не знали страху,
Предки українців вільні і завзяті,
Ви за Рід і землю мужньо воювали,
Ні за які гроші совість не продали.

Вас не брали стріли, кулі оминали,
Замовляти рани вас Волхви навчали,
Як навести морок,ворога злякати,
Треба ці знання знову відновляти.

Ви в усі часи правду захищали,
І ніколи у біді брата не кидали,
Не боялись ні царів ні заморських ханів,
Бо неволя гірше смерті так завжди казали.

Славні предки козаки,прошу допомоги,
Характерницькі знання передайте Роду.
Научіть своїх потомків часом керувати,
Розкажіть як поміч й сили із природи брати.

Нехай сам Іван Сірко нам допомагає,
Замовляння для страху ворогам читає.
Щоб потомки козаків більше втрат не мали,
І у битвах за свободу всіх перемагали.

Характерник не вмирає,він відпочиває,
Доки на його землю зло не нападає,
А як тільки небезпека перейшла кордони.
Ці безсмертні козаки знову йдуть до бою.