Задаючи питання це,
Одразу мемна ухмилка приходить на лице.
А якщо прибрати всі ці жарти славні,
То, дійсно, хто такий я є насправді?

Я вважаю все відносно:
Варто подивитися з цього чи другого боку.
Треба тільки дати волю своїм думкам,
А не вірити невідомим і чужим чуткам.

Якщо розглядатимо вселенно –
То я навіть не крапля моря тут, напевно.
Чим це може буть корисно?
Щоб не прийти в кінці життя свого і зрозуміть – прожив життя своє цнотливо.

Якщо розглядатимо планетно –
Я маленький гвинтик, як казав блискучий класик,
Лиш елемент на один монолітний наш мурашник.
Тож стався до комах, як заслуговують на те – взаємно.

Якщо поглянемо державно – тут я вже громадянин:
Маю права свої, свободи і, звичайно, обов’язки свої.
Тож виходить я ще й частка однодумської юрби
І вже сам можу обирати для мелодії від себе звук струни.

Якщо розглянем релігійно – я величне діяння Боже,
І, як казав у фільмі Вінсент Вега, буквально таки чудо.
Тож якщо не віриш чудесам, поглянь собі під ніс у сам на сам.

А як щодо особистісного?
Тут вже кожен ладен підставляти щось своє:
Хоч доброго, хоч злого, хоч бідного багатого,
Але головне, щоб індивідуально це було твоє.

Не дивись на інших, а живи своє,
Багато в світі грішних, але і добрі є,
Будь індивідуальним і роби як знай,
Головне чини по совісті, радій життю й кохай.
Давид Клименко

Я вже нікуди не спішу,
З собою хочу помовчати,
Руками небо обійму…
Люблю по лісу гуляти…
Хай тиша зупиняє мить,
Хай щебіт звеселяє душу.
Крізь марафон прожитих літ –
Віддихатися, зупинитись мушу.
Не хочу догоджать рідні,
Бути зручнОю всім і всюди,
У клопотах, як у багні,
Блукати, наче та заблуда.
Бо вже відчула пульс життя,
Бо хочу бути у натхненні!
Якась невидима рука
Торкнулася благословенням!
А ріки, як завжди течуть…
І гори розсікають хмари
Та, ніби помінялась суть,
Змінився ракурс, якісь чари…
Я вже нікуди не спішу,
Спинилась мить…стоп-кадр на фоні.
Погляну – світ заворожу,
Помрію у земному лоні…

20.06.2024 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

Я відчував останній подих цигарковий,
І мав одну маленьку мрію.
Поцілив в мене той проклятий військовий,
Я мріяв зробити вільну Україну.

Я мріяв повернутися додому,
До родичів і повсякденного життя.
Я мріяв скрізь почути рідну мову,
Де зараз чути тільки прокляття.

І мріячи про прапор у кожному містечку,
Відважно я два слова ті сказав.
Мені не соромно було дивитися в ті очі,
Мене цей страх давно вже не терзав.

Я мав одну маленьку мрію,
За неї останній подих свій віддав.
Я мріяв зробити вільну Україну,
Двома словами я всім це доказав!

Лия Збарская

Стоїть криниця в мами на подвір’ї.
А в тій криниці джерельна вода б’є.
Моєї мами, вже давно немає на світі.
Але вода в криниці завжди є.
І де б не був ти, завжди до дому їдеш.
І бистро до криниці ти біжиш.
Щоб хоч глоток тої води напится.
І свою спрагу задовольнити хоч на мить.
Ти завжди умивався із криниці.
Вода джерельна сили придає.
І ось, ніби ти бачеш, йде матуся.
І рушничьок тобі, щоб утертись,
подає.
Які ж то дні тоді були щасливі.
Якби вернулись ті роки назад.
Щоб і мама, й тато на подвір’ї тут ходили.
І мама як завжди , щоб говорила:,, Синочку, снідати вже час."
Вже наші діти виросли дорослі.
Але не хочуть вони жити у селі.
І п’ють вони водичку ту із крана,
Яка різниця, якби напитися чьогось.

Тетяна

Доля з’єднала дві різні душі,
Всю щирість злила воєдино,
Його погляд уважний палає вогнем,
Її посмішка ніжна та мила.

Пройшли вони порізно, кожен свій шлях,
Щоб зустрітись в цю пору й любити,
Ніяких вимог, без спішки, без сліз,
Й надалі в гармонії жити.

Частинки нового зплітаються разом,
Емоцій веселка витає,
І щире кохання зі світлим майбутнім,
Всілякий сумнів долає.

Хоч й різні характери в двох молодят,
Але разом їм в радість донині.
Мудрості вдосталь в глибоких очах,
І погляди впевнені й вільні.

Слова й монологи іноді зайві,
Як серце періщить невпинно,
Цей час з почуттями рікою тече,
Спокійно і щогодинно.

Домовились двоє з сьогодні кохати,
Під Богом захищеним бути,
І є в них тепер цей незламний зв’язок
Й цю радість нести на майбутнє.

Деякі кажуть, важливо в коханні
Однакові погляди мати,
Однаково море й сонце любити,
Чи то голосно вдома співати.

Проте для кохання це зовсім прозоро,
Чи хтось любить море,
Чи хтось любить гори.

Для вас, молодята, мої щирі вітання!
Хай буде в вас завжди годинка спокою,
Щоб гарячий вогонь для вас був просто іскрою.

Хай завжди будуть розкриті крила,
До любої справи була невгамовна сила.

Тетяна Ставнійчук

Не бачить дзеркало душі,
Як і не бачу я чуттів твоїх.
Люблю тебе я до нестями,
Та керує зараз мною страх.
Боюсь, забудеш ти мене,
Вже після першого кохання,
А я все буду слізьми гарячими,
Лице своє у муках омивати.
Не хочу я відчути знову,
Як боляче коли тебе "кохають".
Тому в полоні є моя душа,
Забуду тебе скоро я.
toria_vik

Світло сповнене страхами,
Що катують душі смертних.
Вироками судженні нещасні,
Не прожить їм і години.
Страх той щирий, чесний, вільний,
Всім він рідний,
Наче друг.
Страх, то є любов твоя,
Що лиш темряві нічній,
Зможеш чесно показати.
Страх, то є твоя сльоза,
Про яку,
Лиш дзеркалу своєму,
Зможеш чесно розказати.
Та все ж твій страх простий, незграбний,
Не важкий він, анітрохи.
То чому ж ти,
Дурний смертний,
Так продовжуеш боятись?
toria_vik