Сьогодні прекрасний день
Сьогодні — я живий.
Дощ не дав забути мені день,
День який провів слухаючи вітрів шепіт,
День в якому залишився, я і дощу галкіт.
Сьогодні посмішка лиш була на обличчі,
Крізь туман проявилася вона.
У цьому дні залишусь навіки.
Залишу лиш слід у цьому дні.
Залишу спогади з вітром.
Залишу усмішку в тумані,
Та мрії залишу з дощем.
Моє кохання закопають на далекій галявині.
Усі слова що були сказані та написані,
Сховають у дальнє дерево.
І сьогодні був насправді гарний день.
Цей день мені стане останнім.
Останнім днем коли я був усміхнений насправді.
Останнім днем коли, я бачив мрії,
Коли остання сторінка, обірветься з моїх рук.
Залишу все, я у дощі.
Залишусь і сам, я у тумані на віки.
Арсеній

Время было безмятежно, и чудесно.
В радости купались, ясно.
Сквозь тучи хмурые, солнце светило ярко.
О та юная пора…
Без улыбки в соцсетях, не проходило и дня.
Развлечения в паре и безразличие ко всему.
О та юная пара, что проживала в мечтах.
В облаках витая днями на пролёт.
Та юная пора, незаметно пролетела.
Настали времена воплощения мечты,
Что была так сладко придумана.
И так грубо разрушена…
Остались лишь места, с воспоминаниями.
Остались в памяти дни счастливые,
Дни что проводили напролет.
Теперь же мы выросли….
Остались в разных углах мира.
И время пройденное осталось в местах счастья.
У реки при пасмурных днях с солнечными лучами.
С улыбкой до ушей, и с целыми сердцами…
Арсеній

У хатині моїй, тиша душі.
Полум’я палало, освітлюючи кручі.
У хатині моїй багато слів, не сказаних,
Без слів, розумів усі пристрасті, своєї душі.
Через безліч років та місяців, полум’я слабо.
Тиша закрила всі печі.
Згасла уся тиша душі, криком у темряві вона була.
Дух чекав дивлячись на тіло,
Казало йому «Вставай, гори, ти ще живий».
І зорі провідні кричали неначе діти,
Чекали своєї тітоньки луни,
Запалало сердце, з тліючого вогню встаючи.

Арсеній

Чи замало слів сказаних ?
Чи днів проведених у небутті ?
Тож вставай, та вилітай не мов ти птах гордий !
Йди до кращих днів, не мов ти уві сні !
Дорогу вкаже луна порадниця,
Зорі молоді, добрим словом проведуть.
Я в свою чергу чекатиму, біла хати рідної.
Розповім про досягнення, покажу через листя своє.
Зістарюсь невдовзі, не забуду личину твою.
Мої корні висихати почнуть,
Твої ж молоді, лиш розквітнуть.
Пусти біля себе, троянди кущі.
Та хай хтось поселиться, біля твоїх незабутніх хрущів.
А я залишусь, та дочекаюсь вістей.
Як виросте дуб мій, серед степів і полів зелений.
Арсеній

Спалахнуло нічне життя.
Прокинулись зорі бешкетниці,
Місячним сяйвом, освітили метелиці.
Вітер юний хмари притягнув,
Виставляючи в узори, різних красот.
Кошенята поховалися, чекаючи дощу,
Одне лише, сиділо посеред поля,
Дивлячись як зорі хмарами вкриваються,
Як юний вітер створив вальс, серед хмар бурхливих,
На місячних променях, в танці захоплених хмар.
Зорі образам танцюючим, посмішку та погляд бурхливий дарували.
Свистом крізь дерева музикальний супровід здійнявся.
Місяць повний подарував їм колір очей,
Ті були як пісок, осінній серед дощу.
Танцювали хмари вальс, серед натовпу дощу.
Кошеня у думах все літало, розповісти хотіло.
Побачену казку, незрівняє ні з чим.
Але й місяць вже не міг.
Вже сонцю небо віддавали,
На світанку підлогу хмари змінили,
Перебігаючи на сині простори, серед сонця ясного.
Залишивши свої посмішки, з поглядом у щасті.
Вітер мелодію свою закінчив,
Зорі спати вже відправились,
Коше все далі чекало, небесний концерт, немов би в останнє.
Арсеній

Ясний місяць, пролунав сонатою над землею.
Не забуті ті дні.
Як у полоні променів холодних,
Зіткнулись у горі, на драбині зоряній.
Пролунала гра фортепіано, поміж деталей танцю,
Навчились любити, навчалися жити.
Зіграну сонату, доповнювали танці у ночі повільній,
Німа гра емоцій, замінила усі слова світу.
Кращого початку кінця не пізнати.
Місячними променями охопила бурхлива мелодія.
Ясна зоря, пролетіла повз світло бурхливе.
У просторі часу розвивався вітерець зухвалий,
Роздавав початок білої ночі, у лісі бурому.

Арсеній

Моя Батьківщина-це зоряний край.
Моя Батьківщина-це дім і родина.
Це поле широке,де зріє краса.
Земля плодовита навіки жива.
Це гори Карпат,що тягнется в небо.
Земля моя щедра,мов золото лан,
Тут кожен куточок для сердця є храм.
Тут предків мій дух,їх сила й могуть,
Тут воля і правда у віках живуть.
Де козацька кров в жилах тече,
Де кожна історія в сердці палає вогнем.
Я йду по стежинам, що предки пройшли,
Відчуваю тепло їх невидимих слів.
Це річка Дніпро,що не знаю покою.
Моя Батьківщина-це спів солов’їний,
Це запах весняних квітучих садів.
Це щедрі на врожай осінні долини,
І в сердці моєму-найкращий мій світ.
Це міста і села,що дихають миром.
Це люди,що вірять у кращє майбутнєЦе пам’ять про тих хто віддав своє сердце,
Щоб ми жили вільно на рідній землі.
Моя Батьківщина-це мудрість століть.
Це історія,що розповідали вночі як казки.
Це пісні,що співали під зоряним небом.
Це палкий вогонь,що плигаєм вночі,вінки заспукаючи в близькій течії.
Це мрії,що здійснюються у кожній миті.
Моя Батьківщина-Це сила й краса.
Це віра в любов,що тримає весь світ.
Це гордість за те,що ми є українці,
І вірність у сердці -навік назавжди.
Моя Батьківщина-це колиска життя.
Де вічно шумлять вікові тополя.
Де в небі літають журавлі,
Де воля і сила у кожному дні.Де в полі колосся жита і пшениця,
Де кожна травинка до сонця тягнеться.
Де ріки пливуть,де лунає розмай.
Де степи безкраї,поля золоті.
Там пісня лунає в сердечній красі.
Там небо таке,що безмежно синє.
Де сонце всміхаєтся кожній дитині.
Де мати чекає на сина з війни.
Де в серці спелелися всі радощі й сны.
Тут кожна стежина,кожен лісок.
Мені рідніший за сотню дорог.
Де хліб на столі і калина в саду.
Тут завжди радію,Тут завжди живу.
Батьківщина моя-це рідне село.
Де все починається,де все тепло.
Де руки працьовиті творять дива,
Тут вічно співає душа молода.
Нехай буде мир у твоєму житті,
Хай щастя розквітне в кожному домі як пісня душі.
Гречанова Владислава

Звучала вечірня соната,
Шептали листочки в лісах…
Липневе, захопливе свято,
Вітає між хмарами птах…
Всі луки осяяні…тихо…
Проміння торкається крон…
Забулось, сховалося лихо
І серцебиття в унісон…
Усе, як завжди, однакОво:
Ті самі дерева, поля…
Але все таке кольорове!
І ніби злетіла душа…
Не спиниться захват від вроди,
Красою Земля так іскрить!
Хай пам’ять карбує у коди –
Прекрасної миті блакить…
29.07.2024 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод

Одного дня, мені здається,
що повернусь до неньки я
Вклонюсь і стану на коліна.
Пробач мені, моя Земля.

Пробач , бо було мені страшно, не взяла в руки зброю я.
Пробач, не думала про тебе, й не чула твого плачу я .
Пробач , хотілось жити краще !
Далеко десь, де не війна.

Щодня в новинах прокидалась, бід болю, там ж моя рідня!
А потім усмішку вмикала, йшла жить своє нове життя.
Сьогодні море по-коліна, а завтра гори і поля.
І нові друзі і родина.
Але ж це не моя Земля!

Одного дня, мені здається, що повернусь до Неньки я
Вклонюсь і стану на коліна.
Пробач мені, моя Земля!
Оксана Пуляк

Цінуйте біль та каяття.
Разом вони складник життя.
Підводьтесь, як постояти за себе треба,
Бо інакше віру в себе надірвете.
Очікування може бути,
Якщо не хочеш віддаватись люті.
Та після цього вже не бути колишнім.
Та після цього, ранок вже новий.
Дарʼя