Серед міста,джунглів із бетону
Заснули мрії, мов вугільний пил
Живемо ми в ілюзії без тону
Де тіні лиш кричать під ним.

Темрява-зведе нас до кінця
Земні вітри то наші проводи
На небі згаснуть всі зірки
Сліди лишаться в тіні без імен.

В руїнах згублених доріг
Знайдемо сенс той у вогні
Старі фотографії в пилу затлілі
Мовчазні свідки втрачених тих днів.

Звуки міста-мов прокляття ночі
Серця, що б’ються в унісон
Згублені-але ми не самотні
Танцюємо в обіймах темноти.

Ранкова далечінь нас відшукає
Зникнемо у ясному бутті
У темряві лишаться спогади весни
А пісня тих сердець-в тіні…
Кирило Абакуменко

Поглянь,мамо-крильця відросли,
Може,мамо,ангелом я стала?
Тут тихо так,лише звучать пісні,
Ти мене колись так називала.

Мамо,тут і наш згорілий дім,
Тільки він красивий і охайний,
В ньому як колись,лунає сміх,
І сидить бабуся у вітальні.

Навіть котик мій мене знайшов,
На колінах тихо так муркоче,
Я не плачу,мам,то дощ пішов,
Лиш сумую,знову тебе кличу.

Десь здаля я чую молитви,
Я впізнала лагідний твій голос,
Мамо,обіцяй,ти ще живи,
Ми колись зустрінемось з тобою.

Автор: Людмила Сун-Дун-Чан

Людмила Сун-Дун-Чан

А ще ж не кохали,відрізали крила
І скошена коле у серце стерня.
Багряні розчавлені грона калини
Не соком стікають,то кров молода.

А скрипка знов плаче і втоми не знає,
Сльозами умилася їхня весна.
Так рано до себе Господь забирає,
Як цвіт відлетіли за мить в небеса,

А ненька голосить і скроні сивіють,
Дітей хоронити , то доля тяжка,
І мамині руки вже їх не обіймуть,
Ніхто не поверне їм рідне дитя.

Ти,Боже,скажи,я стою на колінах,
Чи всю ти покуту за волю прийняв?
Чому бережеш ти життя ізувірам?
Ніколи не буде від них каяття.

Благаю спини лиш цей світ божевільний,
Ти ж сіяв добро і навіки любов,
Ти сяйвом своїм захисти Україну,
Ти нам залиши світла вічний покров.

Автор: Людмила Сун-Дун-Чан

– [ ]

Людмила Сун-Дун-Чан

У кольорі очей твоїх не розібравшись,
Торкнутися душі я спроби не зробив,
Лише попрошу в пам’яті лишайся,
Як розуміння, що зимою прийде сніг.

Настане день я знову заблукаю,
На чужині знайомий голос на слуху впаде,
Волосся, погляд твій впізнаю,
Та лиш для тебе притаманні кольори.

Побачивши мене ти посміхнися,
Не поцурайся, підходь до мене, обійми,
Була щасливою, такою ж привітайся,
Як в літній дощ прощались ми.
Таємно

Немає саду коло хати

Немає саду коло хати,
Й хрущі там більше не гудуть,
То ворог йде до нас вбивати,
Ординці знову смерть несуть.

Плугарі плуги кидають,
Пісень дівочих вже не чуть,
Дівчата плугарів чекають,
А плугарі у бій ідуть.

Вечірня зіронька не сяє,
Покрив навкіл все сизий дим,
В молитві Бога хтось благає,
За сина просить, він один.

Нема садочка коло хати,
Й хрущі там більше не гудуть,
Чекає сина сива мати…
А на війну все більш ідуть.

Бої ідуть тяжкі, криваві,
Стоять ГЕРОЇ мов граніт,
Все небо у страшній заграві,
Горить, палає білий світ.

Шевченко В.М.
20.03.2023 р.
Василь Шевченко

Ніколи не кажіть «Ой Боже мій»,
Бо ви ж не знаєте, як там на передовій,
Де кожну хвилину українці помирають,
І полягають за твоє мирне життя.
Ніколи не кажіть «Ой Боже мій»,
У декого ще гірші ситуації.
Хтось залишився без будинку, без сім’ї,
А ти це кажеш, тому що хтось до тебе звернувся не з тією інтонацією.
Ніколи не кажи «Ой Боже мій».
Будь вдячним за те, що їсиш в теплому будинку,
А хтось там без їжі в окопі на передовій.
Ніколи не кажи «Ой Боже мій»,
Живи далі, доки маєш час,
Та доки хлопці там на передовій.
Ніколи не кажи «Ой Боже мій», ти не там, ти не на передовій.
Степарук Дарина

Як давно те було

Як давно те було,
А здається недавно,
Посивіло чоло,
А виски і подавно.

Всі стежки замело,
Не знайти вже дорогу,
У те рідне село,
До мОго порогу.

У той двір де колись,
Ми всі виростали,
Де на ноги сп’ялись,
Де дорослими стали.

Звідки в світ ми ішли,
Рвучи пуповину,
Й увесь світ обійшли,
Своєю стежиной.

Ех, якби віднайти,
Свою першу стежину,
Щоби знову ввійти,
В свою стару хатину.

Привітатися з татом,
Обійняти матусю,
Пройтись дідовим садом,
Пригорнути бабусю.

Не знайти ту стежину,
Замело листопадом,
Тільки вітер у спину,
Вже мете снігопадом.

Шевченко В.М.
07.02.2023 р
Василь Шевченко

Старий дім
(Присвячено вимушеним переселенцям)

Старий дім, колись живий,
І ти у ньому молодий,
Та війна прийшла проклята,
Їхати прийшлось від ката.

Старий дім давно пустий,
Навкіл бур’ян росте густий.
Вікна дивляться крізь нього,
А в дворі нема нікого.

Ти поїхав, кинув дім,
Та Душа твоя ще в нім,
Де б не їздив, не блукав,
Дім на тебе все чекав.

Все чекав і знав, приїдеш,
В його двері ти ще ввійдеш,
Прибереш усе у домі,
Пустиш в нього сонця промінь.

Й дім відразу оживе,
І життя уже нове,
Ще відродиться у ньому,
Повернись тільки додому.

Шевченко В.М.
22.05.2022 р.
Василь Шевченко